Катя Рогова, лідерка гурту INAIA



«Я — киянка до самих кісток. Моя сім'я родом з Києва — я представляю третє покоління корінних жителів. Моя бабуся, Ірина Пап, була першою жінкою-фотографинею-документалісткою в УРСР. Я дуже пишаюся нею. У ті часи жінка в такій професії була рідкістю — вона для мене приклад оптимізму й енергії. Бабуся довгі роки працювала фоторепортером для газети «Известия» в Україні, знімала Хрущова і Кастро, фотографувала Київ з висоти польоту гелікоптера — на її світлинах зберігся Київ 60-70-х років. Завдяки її учням і моїй сестрі, бабусиній творчості приділяють зараз належну увагу. Сестра веде сторінку у фейсбуці, де публікує архів фоторобіт бабусі. Якби бабуся була жива, то користувалася б усіма гаджетами: вона була дослідницею.


Я — музикантка. Зараз займаюся своїм сольним проєктом INAIA.


Якось в дитинстві мама віддала мене в хор «Щедрик», де я була другим альтом. У нас був прекрасний репертуар, і я багато чим зобов'язана хору як музикант.

Мені подобалося бути басовою основною нотою, бо на ній тримається весь хор — це фундамент, який визначає гармонію. Коли у тебе п'ять, сім або дев'ять голосів збираються в складний акорд, ти вкриваєшся мурашками від цього звукопоєднання. Шкода, що закрили дитячу філію хору, вона знаходилася біля парку Шевченка.


Народилася я неподалік костелу і перші п'ять років прожила там. Потім родині довелося переїхати на Індустріальну і жити в однокімнатній квартирі разом із собачкою. То були тривожні часи. Якось нам розбили вікно. Шулявка є Шулявка. До того ж у нас був прохідний двір, і батьки нікуди не відпускали мене одну. У школу я ходила на Яр Вал, куди потрібно було їхати або на метро, або двома трамваями, і тато завжди забирав мене зі школи.


Коли мені було 14 років, ми переїхали ближче до Гончара, де я могла спокійно гуляти сама, ходити пішки і слухати музику в плеєрі. Тоді був страшний дефіцит, і я насилу знаходила касети улюблених виконавців. Ми ходили з мамою на розкладки біля Головпоштамту, де продавалися піратські збірники, і я терпляче шукала улюблених виконавців. Біля таких розкладок ставили букву «А».


На Заньковецької тоді був підвал з музичним магазином «Перехрестя», в ньому продавався перший мерч різних груп. Ти міг прийти вибрати альбом, і тобі його записували на окрему касету.

В «Перехресті» я повісила оголошення про пошук музикантів. Легендарне місце.


Мій найзнаковіший концерт був у Києві з гуртом Indie-Ya в 2010 році — влітку ми виступали в будівлі Золотих воріт (моя найулюбленіша станція метро). В цьому історичному стародавньому місці ми відчували себе ніби в капсулі часу — як в печері, де панує особлива енергетика. Тоді все склалося: місце, публіка, енергетика і свобода.


Велика частина моєї тусовочної молодості проминула в кінотеатрі «Київська Русь», куди я ходила на drum and bass вечірки. Коли пізно поверталася додому, трамвай уже не працював, купувала в кіоску лимонад у скляній пляшці, щоб в будь-якій ситуації могла себе захистити, — так з пляшкою і ходила. Часто після школи любила гуляти по Богдана Хмельницького або на метро. Я люблю наше метро досі. Воно у нас дуже чисте, якщо порівнювати з Парижем, наприклад. Відчуваєш себе як в музеї.


У Києві зараз дуже багато творчості — для цього є всі передумови. Вона зростає з труднощів зовнішніх і внутрішніх.

Якби все було надто комфортно, то не було б про що замислюватись і писати пісні: розбитий асфальт — розбиті надії. Тут дуже родючий ґрунт для творчого зростання. Моя сестра 10 років прожила в США і повернулася під час Помаранчевої революції, бо хотіла бути причетною до розвитку міста. У мене теж було багато можливостей виїхати, але я залишилася, тому що Київ для мене максимально рідний.



У своєму кліпі Hypocrisy ми з режисером знімали нічний Київ: моє зображення на проєкторі співає на сітілайтах, на мосту на Нивках, біля Житнього і так далі. Такий мій Київ — люблю його за людей і недосконалості. Дійсно місто — це люди, які його населяють. Зрозуміло, що є претензії до архітектурних ансамблів, але в цих недосконалостях міста є свій шарм. Коли все ідеально — це нудно. Сьогодні місто асоціюється у мене з молодістю, місто молодіє. З часів мого дитинства тут стало більше красивих і молодих людей».


Катя, музикантка, співачка, лідерка проєкту INAIA



Do you know someone who can become the hero of our project? Fill out the form and share the story of this person