Марина, продавчиня на Лук'янівському ринку




Марина продає смачні сири, спеції та соуси на Лук’янівському ринку вже 7 років. Багато хто з наших друзів і знайомих ходить купувати продукти на Лук’янівський ринок, тому знає Марину особисто. Записати інтерв’ю нам вдалося з другої спроби, тому що першого разу вона мала величезну чергу покупців. Хтось їздить сюди спеціально саме по її сири, хтось живе поруч, хтось поряд працює. Марина приходить на своє місце близько 12:00, рідко зранку.



«Мене звати Марина, я живу в Україні вже 7 років. Переїхала сюди, щоб допомагати синові та грузинським родичам, не знала, як надовго лишусь. Наші родичі живуть у селі Кантакузівка у Черкаській області. Ми купуємо молоко та робимо сири. Є свій город, де вирощуємо овочі, готуємо домашню аджику, різні соуси. Із села мені передають усе до Києва. Коли закінчуються спеції, я можу молоти їх одразу за прилавком, бо маю кавомолку та всі інгредієнти. Покупцю іноді цікаво спостерігати за процесом, тому він готовий почекати. У хмелі-сунелі, наприклад, входить 8 інгредієнтів, вони всі є в мене тут. Я додаю свіжий часник, 30 хвилин розтираю його зі спеціями між долонями і готово. Необов'язково потрібен сухий.



Поки Марина розповідала нам про себе, вона час від часу спілкувалась із перехожими, які намагались їй щось продати. Один із таких перехожих продавав кришки і зупинився поряд із нашим прилавком.


— А вам кришки не потрібні? Є великі та маленькі.

— Покажіть, які?

— Ось, упаковка великих — 25 гривень. 30 штук. Є маленькі під майонез.

— Дякую, не потрібні.


Я родом із Кутаїсі, з регіону Імереті. Це моє улюблене місце на планеті, де мій дім і моя земля. У Грузії, коли маєш тільки квартиру, вважається, що це ти не дуже маєш житло. Тому що є міцні родинні зв'язки, ми завжди спілкуємося з двоюрідними, триюрідними родичами. Потрібен великий дім, щоб гостей можна було розмістити. Вони ніколи не запитують: можна до вас чи ні? Вони просто приходять у будь-який час. Можна навіть о третій години ночі. Ми дуже гостинні. Майже в кожному домі маємо піаніно, і 80 відсотків населення вміє грати.


— А у вас ящичка немає часом?

— Ні, немає.


До своїх 40 років я викладала гру на фортепіано (закінчила музичний технікум, потім консерваторію). Почалась перебудова, і я поїхала за донькою у Москву, поки вона закінчувала медичний університет. У Грузії дуже багато людей переїхало жити за кордон, щоб якось виживати та мати роботу. Легкі гроші важко заробити, а якщо ти стараєшся і працюєш, то все буде добре. Тепер моя донька живе в Італії, а мені краще тут — поруч із сином. Він живе в Україні вже 15 років, переїхав за запрошенням друзів, щоб налаштувати тут свою справу. І тепер я допомагаю йому — продаю на ринку. Куди мої діти, туди я за ними, я маю бути поруч.




У Києві я живу на Куренівці у квартирі 5-поверхового будинку. Мені подобається в Києві, тут теплі та хороші люди, дуже товариські, ми з вами схожі. До мене в гості часто приходять сусіди, ми один одному допомагаємо, спілкуємося. Російську мову я вчила з дитинства в школі, але правильно говорити так і не навчилась. Українську частково розумію, але погано.


Чи великий Київ? Не знаю, великий, напевно. Тут живе така сама кількість людей, як у всій Грузії. Раніше населення нашої країни було чотири мільйони, а зараз три, бо багато поїхали працювати за кордон.


Під час розмови про Київ до нас підійшла жіночка і, підслуховуючи діалог, поділилась своєю історією:


— Ви знаєте, я колись жила в Москві, це дуже велике місто. І зазвичай ти знаєш там тільки свій п'ятачок. Коли приїжджали гості, вони скрізь гуляли містом і нам переповідали про різні цікаві точки. А ми тільки робота — дім, дитячий садок — дім. Дуже рідко виїжджали кудись, постійно крутились у своєму районі. Так і в Києві.


За 30 хвилин розмови до Марини підійшли п’ять покупців, і кожен із них замовляв сир сулугуні.


Найголовніше в житті — це любов, любов між людьми, не тільки в парі. Коли буде любов і повага, все буде добре. Мій чоловік помер два роки тому у віці 71-го року, через серце. Він жив на дві країни: Грузія — Україна. Не скажу, що я сувора, та й не така вже «старушка», але я більше за традиційність. Чоловік має бути чоловіком, жінка — жінкою. Молодь має це розуміти, а не ось це все вільне життя.


У моїй країні жінка готує, чоловік — ні. Чоловік може розігріти їжу, тарілка/кухня — це не його. Не люблю, коли чоловік пхає ніс у кухню, — він працює, я готую. А готувати я дуже люблю. З української кухні мені подобаються голубці та борщ, але без м’яса. Ми не додаємо у свої страви сметани, вершків, як ви, бо це дуже жирно. У нас у грузинській кухні часто додають горіхи. Я люблю сациві дуже. Сьогодні вранці робила баклажани з горіхами, шпинат із горіхами. Є покупці, які просять ці страви. Ресторани теж купують у нас різні соуси, аджику, приправи. Серед сирів мої найулюбленіші — імеретинський та сулугуні.


Не проблема потрапити зараз на ринок та орендувати тут місце. Де знайти роботу, окрім ринку та торгівлі? Моє здоров'я не дозволяє мені більше, ніж я можу. На ринку бути подобається, тут спілкуєшся з людьми. Тим паче у моєму віці спілкування важливе. Мені 64 роки».



Щоб знайти точку Марини на ринку, вам потрібно зайти у найближчий від метро вхід і повернути праворуч. Поряд із рядами, де продають гранатовий сік, буде її прилавок із сирами. Якщо ви заплутаєтесь, то напишіть нам у соціальні мережі, і ми допоможемо вам її знайти.


Не забувайте підтримувати нас на Патреоні. Ми будемо дуже вдячні за вашу підтримку.


Do you know someone who can become the hero of our project? Fill out the form and share the story of this person