У 2016 році Рівка вже давала своє перше інтерв'ю для «Жителів Києва», тоді їй було 5 років. Сьогодні ми перезняли її на плівку і запитали про любов до свого міста.
«Я б хотіла стати художником або кінопродюсером. Я б хотіла вступити в художню школу, тому що люблю малювати картини. Складно обрати, чим малювати і на чому, тому що художник малює все і всім. Ось як Тарас Шевченко: крейда, вугілля. Якби я малювала Київ, я б малювала обов'язково монумент «Батьківщина-Мати». Якщо намалювати один парк або вулицю, то навряд чи вийде передати емоцію міста.
Київ для мене пахне бензином і звучить машинами, поліцією і шумом. Вранці у вихідний день, коли йду гуляти з собакою, то чую тільки себе: «Як же я задовбалася гуляти з собакою». А якщо серйозно, то вранці Київ звучить голосами птахів, шелестом трави і постійно хтось ламає хвіртку. Практично щоранку у вихідний якийсь сусід б'є цю хвіртку з усієї дурі так, що вона майже відвалюється.
Дуже хочу, щоб наше місто було побудоване не на папірцях, грошах, де купа метушні й машин, все просмерділося бензином, а щоб навколо були пшеничні поля, ліс.
Я бачила це на картинках — так красиво! У якому б хмарочосі ти не жив, тебе все одно буде щось не влаштовувати, буде заважати сусід із ремонтом. Треба жити в лісі — там ніякий сусід тобі не завадить, окрім зозулі, іноді.
Я люблю Київ, тому що у нас дуже багато старовинних будинків і красиві пейзажі. Я ніколи такого красивого міста більше не бачила, але я не можу ставити це слово як точне, тому що ще не була в багатьох країнах. Я в багатьох місцях не була, тому не маю права судити, але мені поки здається, що Київ — найкрасивіше місто, яке є. Дуже хочу коли-небудь полетіти в Одесу. Кажуть, що це гарне місто, яке славиться своїми булочками і пряниками.
Мій улюблений маршрут у Києві — Пейзажка, де є смачні булочки і побудували нові сходи вниз, вона ще світиться. Мені подобається гуляти вулицями Гоголівською та Алли Горської.
На Гоголівській жив мій тато — там був мій старий будинок, до якого я дуже прив'язалася. Ще люблю парк Шевченка, де смачні млинці і налиснички.
Мені не подобаються закинуті недобудовані будинки в місті, розмальовані балончиками з матами і словами fuck. Взагалі чортзна-що, мені це не подобається.
Я б робила за це штрафи, якби була прокурором. Мені не подобається в Києві, або, грубо кажучи, в Україні, що не допомагають бездомним людям. Ну є-є, помер-помер — нічого страшного. Я розумію, що політика — це не моє, але я висловлюю якусь свою думку, частинку того, що я знаю. Просто хотілося б, щоб Президент теж цим займався.
Коли я виросту, хочу подорожувати, завести дитину, подорожувати з нею різними країнами, якщо будуть на це гроші. Попрацювати рочків три-чотири, мати хороший бюджет, дохід, збирати-збирати і фінансово допомагати мамі з татом, надсилати їм гроші на картку.
Мені здається, що любов — це тепла енергетика, яку можна передати тільки через слова, дбання, доброту, правду і чесність.
Є різні види любові, до мами і тата особлива любов, більше як нормалізована любов. До хлопчика — якась інша любов... вибачте, я скажу це слово... ні, неважливо. Сексуальна любов? Я ніколи не закохувалася, скоріше це була симпатія. І коли я відчуваю симпатію, то починаю більше відсторонятися від людини, щоб вона помітила... Ось як хлопчик смикає за кіски, розумієте? Не хочу дарувати подарунки через закоханість, мені не подобається купувати людей. Кому потрібен подарунок своїми руками, коли можна подарувати 12-й айфон, і це буде в тисячу разів краще, ніж своїми руками? Якщо до мене підійде незнайома людина і подарує мені якесь рукоділля і якщо до мене підійде людина, яку я люблю, і подарує мені 12-й айфон, то я, звичайно ж, оберу 12-й айфон, а не подарунок від якоїсь невідомої людини. А якщо навпаки: до мене прийшла знайома людина з подарунком, зробленим своїми руками, і незнайома людина із 12-м айфоном, то, звісно, я оберу подарунок, зроблений своїми руками. Раніше я любила дарувати подарунки, зроблені своїми руками, а зараз перестала. Мої друзі це не цінують, та й друзів у мене в принципі-то й немає. Мамі я люблю дарувати подарунки, які роблю сама».
Рівка, листопад 2016 року
«Найбільше я б хотіла стати балериною. Балетом займаюся так ось по-серйозному, не цяцьками бавлюся. Я, звичайно, дуже нервую перед виступами, боюся, що зроблю щось не так, провалю. Не знаю, як не боятися... можна просто посмикувати свій палець на руці. Я так роблю. А якщо передумаю стати балериною, то стану продюсером, як мама і тато. Вони багато думають і думають, керують усією конструкцією... ну, як це пояснити... командою.
Бабуся каже, що я могла б стати лікарем, тому що я якось призначила лікування своїй няні, яка захворіла на ангіну: добре висипатися, пити багато чаю, полоскати горло і щоб воно було постійно закрите, в теплі. Няня одужала.
Зазвичай я встаю, чищу зуби, переодягаюся, снідаю, знову переодягаюся, йду в школу, потім мене забирають зі школи, лягаю спати, потім іду гуляти, роблю уроки, вечеряю і сплю. А, ще є фортепіано і балет. О господи, скільки всього ще розповідати! Але моя найулюбленіша частина дня — коли їжджу до бабусі, не щодня. Вона готує такі смачні налиснички.
Я думаю, любов — це таке почуття, яке потрібно відчути й одразу закохатися. Ти відчуваєш ніжність, ласку, хочеться побачити ту людину і затіскати в обіймах. Можна допомогти закохатися — наприклад, намалювати гарний малюнок хлопчикові, подарувати всякі льодяники. А якщо він до тебе байдужий, то ти закохаєшся в іншого і все. З мамою не так: вона рада моїм подарункам, відгукується і завжди взаємна.
Я хороша дівчинка, добре вмію впрошувати і люблю всіх. Весела і добрячок, як мама.
Тато у нас балуваний такий, тіскає мої щоки. Я його люблю за те, що з ним можна пограти в монстра, впросити купити морозиво. Навіть можна упрохати, щоб він прокидався, я його тоді підштовхую головою, як козлик. А ось мама не любить бігати, не вміє розповідати казки, як тато, тільки читати. Не знаю, за що я її люблю... просто так.
Фільми про Гаррі Поттера трошки нудні. Ось ті моменти, коли вони просто живуть в замку і нічого не відбувається, нудні. А цікаво, коли б'ються чарівними паличками і відбувається щось страшне. Якби у мене була чарівна паличка, я б винайшла таблетку і люди б не вмирали. Дала б усім по льодянику, дала б багато солодощів, зробила так, щоб усі жили в замках і з красивими ліжечками. Мені от не дозволяють їсти багато солодкого — можу стати товстенькою і не пролізти у двері. Ще й для зубів шкідливо. Іноді дозволяють їсти цукерки «Моцарт», але сьогодні вже навряд, бо я з'їла ватрушечку. Хоча дуже хотілося б...
Коли у мене будуть діти, я їм буду все дозволяти. Адже ж можна один раз робити виняток?»
Рівка, споглядач