«Моє дитинство пов'язане з двома районами — Святошином і Русанівкою. До шести років ми з батьками жили на Академмістечку в п'ятикімнатній квартирі у бабусі і дідуся, по якій я катався на триколісному велосипеді. Жили великою родиною: батьки тата, дядько і наша сім'я. Коли мама завагітніла молодшою сестрою, ми переїхали до її батьків на Русанівку, де була зовсім інша атмосфера. На водних катерах — громадському транспорті в моєму дитинстві — ми їздили на Осокорки на дачу. Якщо у одного дідуся, професора кібернетики, інтелектуала, ти повинен був знати таблицю множення і писати диктанти, бути напоготові, то тут ми з дідусем їхали удвох на риболовлю, заглиблювалися в себе і багато мовчали, збирали яблука, малину і пили чай.
Напевно, я — це третє покоління, яке народилося в Києві, мої діти — четверте.
17 років тому ми з друзями заснували креативне діджитал-агентство [isdgroup]. Останні 10 років наш офіс знаходиться в Пасажі — серці міста і перехідній для мене зоні, де з одного боку Хрещатик і туристичний центр, яким особливо не погуляєш і хочеться лише швидше пробігти, а з іншого — мій улюблений центр із тихими вуличками на кшталт Заньковецької, душевний і справжній, де часто можна зустріти акторів театру Франка, студентів філармонії, українських дизайнерів. У дитинстві на вулиці Городецького жила сім'я бабусі, ми виходили з бокового виходу метро Хрещатик, переходили дорогу й одразу потрапляли до них додому — височенні стелі, темні й тихі простори, атмосфера аристократизму.
У нашого офісу є особлива історія — ми прожили тут усю революцію в 2013-му і 2014-му. На самому початку через фейсбук ми з колегами створили рекламістську сотню і використовували офіс як штаб. Багато з нас були підключені на рівні волонтерства — працювали вдень, вночі допомагали. Тому в Пасажі ми грілися і відпочивали під час чергувань на Майдані. В одну з найважчих ночей, коли закінчилися покришки, але потрібно було продовжувати підтримувати вогонь на лінії захисту, що відділяв нас від «Беркута», ми виносили з офісу все, що змогли знайти: кидали клавіатури з мишками, старі системні блоки і навіть підгузки. Агентство якраз працювало над проєктами Huggies, і у нас були семпли продукції.
До Майдану мені хотілося виїхати з України, втекти. Було відчуття, що з моєю системою цінностей я завжди пасу задніх.
Адже навколо кожен хоче обігнати по смузі громадського транспорту, вклинитися в ряд, як зручно йому, ігноруючи правила й усіх, хто стоїть у черзі. Було відчуття, що в Україні до революції успіху домагаються більш хитрі та верткі, і не завжди ті, хто талановитіші. Але Майдан багато що змінив. І найголовніше — він змусив усіх нас визначитися і відповісти на запитання «хто ти?». Ти або українець, або той, хто проходить повз. Якщо обрав перше, поділяєш відповідальність за те, що відбувається. Зі спостерігача, який може в будь-який момент змитися, ти стаєш частиною зміни. Інакше навіщо тоді всі ці жертви?
Мені складно сказати, як змінюється місто, — я більше працюю, ніж насолоджуюся містом, у якому живу. Напевно нашому мерові та його команді не вистачає горизонту планування на десятиліття — яким місто буде через 20-30 років? Немає бачення, з яким би погодилися кияни і яке неможливо було б узяти під сумнів кожній новій команді, яка приходить керувати містом. Як результат, міське управління схоже на якісь хаотичні спроби сподобатися перед виборами, паралельно підігруючи спонсорам добробуту чиновників (забудовникам, медіамагнатам та іншим паразитам міського благополуччя).
Щоб здійснити кардинальні зміни, потрібен план і сталь у яйцях. Поховати частину свого життя та інтереси меншості на благо комфорту більшості.
Знищити більшу частину аутдор-реклами, попри фінансові вигоди. Прибрати МАФи, наприклад, — це позбавити тисячі людей роботи і доходу, а отже, потрібно запропонувати підприємцям нові форми й території, вигідні для них. Потрібна стратегія. Те саме з машинами — щоб розчистити вулиці, необхідно багато трансформацій: створювати більше паркінгів, переносити бізнес-активність із центру, не дозволяти вводити новий будинок в експлуатацію без необхідної кількості паркомісць. У будинку, де я живу, кількість місць у паркінгу менша, ніж кількість машин. Якщо територія навколо будинків у європейських містах — це простір для повітря, то у нас машини — як бородавки, які всюди натикані.
Моя мама колись працювала в гінекологічній службі «Укрзалізниці», вона була головним акушером-гінекологом. Зіткнувшись із величезною корупцією в службі, вона вирішила судитися. 5-7 років мама нормально не жила і не спала, ціною свого здоров'я домагалася справедливості. І виграла — корупційну службу розпустили. Нам не вистачає при владі таких принципових людей. Які ціною здоров'я, а може, і життя готові домагатися змін.
Наше завдання як громадян своєї країни — не тільки платити податки, а й ходити на вибори.
Голосування — офіційний спосіб проявити своє ставлення до влади. У будь-якій політиці, у світовій політиці — скрізь є брудна історія. Ми повинні розібратися в сортах гівна і голосувати за менше гівно. Це наша відповідальність, тільки так працює демократія. Маленькими кроками.
Мої амбіції пов'язані з інноваціями та технологіями, хочеться бути причетним до змін у світі. 90% наших клієнтів в агентстві — міжнародні донори, які хочуть розвивати українське суспільство, допомагати йому ставати більш толерантним, свідомим, поважати пам'ять своїх предків. Україна зараз перебуває на кордоні між демократичним, вільним майбутнім і консервативним минулим. Після Майдану ми всі схопилися за руки і хочемо вибратися, але не всі готові нас підтримати, хтось дуже намагається утримувати нас у минулому силою пропаганди. Рік тому до нас прийшов Національний демократичний інститут із бажанням підтримати ЛГБТ-ком'юніті в Україні. Ми виграли тендер і створили проєкт під назвою «РІЗНІ.РІВНІ», в якому взяла участь нова хвиля молодих та ідейних музикантів. Попри відчуття, в Україні багато толерантних людей, згідно з дослідженнями — мільйони. І ми хотіли дати їм можливість бути побаченими і почутими, тому створили символ — долоньку з безлічі долоньок, що підтримує рівність. Іноді людям важко зізнатися самим собі у своїй відмінності через ворожість оточення.
Щойно ми вилікуємося від догм і неприйняття інакшості інших людей, ми станемо частиною цивілізованого світу».
Віктор Шкурба, співзасновник [isdgroup]