Дмитро Соловйов, Ukrainian Modernism




«Я народився у Запоріжжі, отримав ступінь магістра з української філології та й поїхав підкорювати світ. Треба було раніше, звісно, сучасне Запоріжжя — трошки болото. Хоча все одно люблю його, особливо Хортицю. Переїхав до Мінська, де прожив дуже дивні 2,5 роки. Зрозумів, що на одному місці мені не сидиться, і в 2017 році переїхав у Київ.


Після Мінська, де більш-менш дбають про спадщину, мають ідеальні дороги, розвивають інфраструктуру та піклуються про комфорт містян, занедбаність Києва мене шокувала. Я аж почав цікавитися урбаністикою і політикою, щоб зрозуміти, як ми опинилися в цьому пластиковому світі. Кульмінацією мого шокового стану стала історія з «Тарілкою» на Либідській. Мені на голову не налазило, як можно зносити унікальну споруду, і я поїхавїї відзняти, щоб зберегти будівлю хоча б на фотографіях. Біля «Тарілки» і народився мій проєкт Ukrainian Modernism. Я усвідомив, що з таким свавіллям забудовників і хаотичною «декомунізацією», коли люди бездумно знищують усе радянське (хоча в законі про декомунізацію сказано, що об'єкти мистецтва не підпадають під дію закону; але ж у нас люди не дуже люблять вникати в суть), спадщини другої половини ХХ століття в нас скоро взагалі не залишиться. Плюс на той момент я вже чотири роки фотографував і цікавився архітектурою, і цей проєкт став місцем, де я зміг розвиватися в обох сферах.


Чому саме модернізм? По-перше, це мій улюблений стиль архітектури. По-друге, це не тільки стиль, а й прогресивна філософія, яка мені дуже близька. Модернізм був просякнутий жагою експериментів і формотворення.

Модернізм — найсміливіший стиль в архітектурі з усіх, який нарешті повністю порвав із класицизмом і відмовився від декоративності. Він також став першим інтернаціональним стилем — ніби весь світ об’єднався заради прогресу.

Після старту проєкту я іноді прокидався о шостій ранку та до роботи їздив фотографувати об’єкти. Потім ішов у офіс працювати, а ввечері знову фоткав. Це було як початок пристрасних стосунків, де ви перші тижні просто не можете один без одного.


На ведення спільноти я витрачаю весь вільний час. 2-3 години займає лише підготовка однієї публікації, що вже казати про польові дослідження: я намагаюся регулярно подорожувати по Україні в пошуках нових об’єктів.



Люблю знімати у сонячні дні. Хоча модерністські будівлі ефектно виглядають у похмуру погоду, та це вже заїжджена естетика. Я натомість обожнюю колір. Прикро, що собаки не бачать колір, дуже співчуваю їм. Плюс я хочу передати оптимізм 60-х і підсвітити сонечком прагнення архітекторів і містобудівників того часу створити кращі умови для життя.


Чи люблю я Київ? Не знаю. Я втомився від його ворожості: всюди машини, розбиті тротуари, обрубані дерева, кіоски, цар-балкони, сповнені сигаретного диму вулиці.


Єдині острівці спокою для мене — це улюблена кав'ярня неподалік кінотеатру «Жовтень» і, віднедавна, Квіти України. Улюбленого місця, певно, немає.

Раніше мені дуже подобався меморіальний комплекс «Батьківщина-Мати», любив сидіти на його схилах. Але нещодавно Кличко встромив туди найвищий прапор у країні і повністю зруйнував вивірений десятками спеціалістів ландшафтний дизайн комплексу. Ну зате тепер ми поряд із Північною Корею, Туркменістаном, Білоруссю та іншими диктаторськими країнами в списку найвищих прапорів


Я хочу любити Київ, але дуже важко це робити, коли його знищують на твоїх очах і за твої ж гроші. Я плачу податки щомісяця, а вони йдуть на обрізання дерев, перекладання плитки, мости для самопіару Кличка, на жлоборемонти, які стирають обличчя Києва. Навіщо демонтувати історичні ліхтарі і ставити замість них китайські дешевки?


Та й узагалі тяжко спокійно спати, коли місто виділяє майже два мільярди гривень на реконструкцію зоопарку (ну навіщо?!), в рамках якої знищують унікальну вхідну групу, поки весь Київ регулярно залишається без води через зношені труби, історичні будинки розсипаються, а 90% фонтанів міста останній раз працювали в 90-х роках.


Що мене тримає в Україні? Певно, проєкт Ukrainian Modernism. Ще не весь модернізм я показав на своїх екскурсіях, ще не всі міста об’їздив, не всі об’єкти сфотографував.





Та й проєкт уже став чимось більшим, ніж просто пабліком з фотками. Кожна людина, яка завдяки проєкту стала більш уважною до свого середовища, — це перемога для мене. Вірю, що особа, яка стала уважною до архітектури, буде уважною і до екології, і до прав людини. І сподіваюся, що в наступних скликаннях Київської міської і Верховної рад депутатами будуть компетентні небайдужі лідери, а не бізнесмени і політики-пристосуванці.


Про що мрію? Об'їхати Латинську Америку. Я обожнюю тамтешню культуру, природу, фольклор, і людей — відкритих, теплих, живих, щирих, емоційних (прям як я, лол). Та й модернізм там нівроку Нещодавно повернувся з Мексики і, здається, залишив там своє серденько».


Дмитро Соловйов, автор проєкту Ukrainian Modernism


Do you know someone who can become the hero of our project? Fill out the form and share the story of this person