Нам порадила звернутись до Адама наша авторка Саша, яка час від часу пише для Жителів Києва. Адам разом із дружиною Ніною створили у серці Подолу заклад з індійською кухнею Podil East India Company, куди ми дуже любимо ходити на смачний обід чи вечерю. Перші місяці вторгнення вони готували їжу для ТрО та пенсіонерів, сьогодні знову працюють у звичайному режимі. Як Адаму 19 років живеться в Україні та що подобається і не подобається в Києві, читайте у нашій історії.
Цього року буде 19 років, як я живу в Україні. Я із США, Теннессі. Народився і виріс у Нешвіллі, вчився в Університеті Міссісіпі. Працював у Луїзіані на буровій вишці у Мексиканській затоці, нормально там заробив, узяв ці гроші, зробив коло по всіх Штатах, а далі в Україну. Переїхав сюди як волонтер, два роки жив на Полтавщині в смт. Велика Багачка. Закохався у дівчину з Полтави, вона вчилася у Києві, і я перебрався до столиці.
Є люди, які приймають мене, кажуть, що я вже українець, а є ті, для кого ти завжди будеш чужим, бо ти тут не народився. Мені не сильно потрібно, щоб мене вважали місцевим або «нашим». Я живу своє життя, а в житті й так вистачає складнощів, нащо думати, чи вважають тебе «нашим».
Мене часом питають, чому не Штати. Є люди, які вважають, що в одному місці краще, ніж в іншому, а я вважаю, що якщо ти з головою, готовий працювати і по життю цікавий і веселий, то добре жити можна де завгодно. Має сенс переїхати в Штати, якщо там є певна мета: ти вчений і твоя спеціальність фінансується тільки у Штатах, наприклад. А просто переїхати, аби було краще — зазвичай там краще не стає. До того ж я тут познайомився з людьми, є робота, є ком’юніті.
Мовне питання почалося з волонтерства, бо тоді організації ще навчали російської та української, зараз тільки української.
Я вчив російську, але попросив, щоб мене відправили в україномовне місце, щоб вивчити дві мови одразу.
Насправді більше говорив російською майже всі ці роки, але залежало від того, з ким я спілкувався. Десь рік-два тому я вирішив перейти на українську для спілкування з гостями Podil East India Company. У мене нормальна побутова українська, нормальна і для сфери обслуговування. Я зараз вчу мову, мені хочеться опанувати більше лексики, щоб українською говорити на більш складні теми.
Podil East India Company
Мама каже, що коли мені було п’ять років і вона спитала, ким я хочу стати, я відповів — шефом, але я цього не пам’ятаю. Їжа — це те, що завжди є, де би ти не був, із ким би ти не був – їсти завжди треба, і бажано їсти смачно. Коли я був студентом, я зрозумів: якщо я хочу смачно їсти, то треба вміти смачно готувати.
Де би я не жив, я завжди шукав смачну їжу.
Їжа – це те, що об’єднує людей, це соціальна подія на кшталт: «Що ми будемо робити сьогодні? – Пішли повечеряємо».
Тобто їжа — це ось те, що між цими людьми, які сидять за цим столом, діляться нею. Будь-які мандрівки, знайомства — вона завжди присутня, і що смачніша їжа, то приємніше знайомство. Коли я ще був студентом і працював на розкопках, ми ділилися їжею, був в Ізраїлі на кібуці, і ми їли ізраїльську кухню, наступного року я був у Йорданії, і місцеві селяни приносили свою їжу. Там я познайомився з різними продуктами, кожен день було так: відпрацювали на розкопках, потім усі сидять і їдять.
Я як колишній житель Полтавщини дуже люблю галушки. І вони схожі на страву з мого рідного краю — з американського Півдня, може, тому так і сподобалися. І чесно, хороший борщ — це топ, далі йдуть оригінальні штучки: бесарабські страви, гуцульські страви. От банош зі шкварками, із бринзою обожнюю, до того ж має бути дуже класна бринза, знайшов таку, коли рік тому був на Закарпатті.
Я працюю зі смаками, придумую коктейлі для бару. Мене цікавлять усі інгредієнти, всі смаки, як вони поєднуються між собою. Це просто цікаво, і ти можеш вчитися безупинно, а це досить цікавий спосіб життя.
Ми з Ніною (дружиною — ред.) познайомилися на курсах французької мови, почали зустрічатися. Це було у 2013 році, я тоді ще брав участь у приготуванні вуличної їжі з друзями-в’єтнамцями на різних фестивалях. А у 2014-му вирішили зробити вуличний коктейльний бар. Тоді коктейльні бари як такі тільки почали відкриватися в Києві, ми з ними пліч-о-пліч працювали на фестивалях: вони як заклади, а ми як хлопці зі стендами з ДСП, люди питали, де нас можна знайти, і ми такі — ну, на фестивалях хіба що. Але зрозуміли, що є такий попит, і відкрили бар, він називався Lost&Found — просто коктейлі, без жодної їжі. Далі, коли йому вже був рік, то ми з Ніною вирішили, що хочемо ще один заклад відкрити, бо Lost — це класно, але у нас ще є потенціал, який ми хочемо реалізувати.
Спочатку думали про пунш-хаус без їжі, але біля якогось закладу, щоб люди заходили до нас на напої до або після вечері. Але ми не змогли знайти місце, де би хотіли це зробити, і подумали: а може, ми й самі будемо робити кухню? Пунш з Індії привезли у Британію співробітники Ост-Індської компанії (East India Company — ред.), отже, давай відкриємо Ост-Індську компанію, тільки на Подолі, бо це колишній торговельний район Києва, так більше сходиться з тематикою. Якби Ост-Індська компанія була в Україні, вона була б на Подолі, напевно. Поділ — це все-таки в центрі. Там гарно, можна гуляти, люди приємні й вони хочуть щось цікаве. Такий заклад відкрити у спальному районі було б дуже ризиковано, це і на Подолі не так просто.
Так ми зупинилися на ост-індській кухні у тому сенсі, що це от вся британська Індія, Індонезія, де були голландці, Малайзія, В'єтнам, тобто колишня колоніальна Азія. І назвали це ост-індською кухнею, але це було трошки незрозуміло для людей, вони бачили на вивісці слово «Індія» і приходили з очікуванням індійської кухні, а потім дивувалися, коли бачили малайзійську страву в меню.
Я зробив такий заклад, де мандрівки є частиною обов’язків, і це класно. Ми із самого початку їздили в Азію, возили наших співробітників. Так склалося, що найкраще налаштували контакти в Індії. Тоді, коли вирішили, що треба обмежити концепцію, щоб люди розуміли, що це за заклад, обрали Індію.
Мені як шефу Індія стала цікавішою за інші країни, я там зрозумів, яка є глибина історії та взагалі які є можливості для самовираження.
До пандемії три-чотири рази на рік їздив у Індію: інколи на тиждень, інколи на півтора місяця. Я вважаю, що можна покопатися набагато глибше, постійно оновлюю свої знання. Я не дуже люблю себе описувати, але мені здається, що все-таки ми про творчість, пригоди і про глибину. Вважаю, що моя експертиза індійської кухні не має аналогів в Україні, вона дозволяє спілкуватися з шефами в Індії на рівних.
Ми хочемо і робимо іншу їжу, не просто те, що є у звичайному карі-хаусі, чи страви, стереотипні для індійської кухні (хоча часто відвідувачі прагнуть саме їх). Мало хто розуміє, наскільки Індія велика і різноманітна, тому у нас в закладі їжа і коктейлі завжди з історіями — з якого регіону, як історично прийшло в кухню, які локальні інгредієнти входять і чому. Це місце для тих, хто реально шукає щось нове. Ми є частиною тої спільноти, яка відкрита до нового. Не просто шукає, де провести вечір, а приходить до нас, бо тут цікаво і смачно.
Волонтерство
Я був у Києві, коли все почалося. Ми поїхали з Ніною на її батьківщину, а далі жили всюди, де це було безкоштовно. Дуже хотілося додому. От коли були не в Києві, то постійно були думки: нащо ми взагалі звідти поїхали, тут немає чим займатися, а вже хочеться щось робити. Повернулися до Києва перед початком травня.
Podil East India Company долучився до «Києва волонтерського», вони розвозили їжу, яку ми готували. Заклад тоді не працював, але були руки, вільна кухня, продукти, тож ми одразу такі: або приготуємо і нагодуємо, або пропаде. Вибір зрозумілий. У перші тижні це було для літніх людей, які жили на Подолі, для ТрО, а потім на різні волонтерські формування. Готували за графіком 4 через 2 до травня. У травні почали працювати на вихідних як заклад, а з понеділка по четвер як волонтерська організація. Із червня працюємо повноцінно як заклад, тобто закінчили волонтерську діяльність.
Київ
Не можу сказати, що мені завжди подобався Київ. Після першого Майдану (Помаранчева революція — ред.) була надія, що в Україні все стане краще, а стало не сильно краще, потім Янукович прийшов. Десь із 2010 по другий Майдан трошки думав, що, можливо, мені варто поїхати далі. Я тоді дуже багато подорожував, мав багато відряджень. Але у мене тут стільки друзів, і я все-таки вірив у потенціал і міста, і країни, тож не поїхав. Потім стався Майдан, і тоді точно треба було ось так взяти і зробити — втілити мрію про коктейльний бар. Це коли або зараз, або ніколи.
Київ подобається і не подобається одним і тим же. Такий парадокс: у світі є міста і села, де все для людей зроблено, люди просто живуть-поживають, працюють, виховують дітей, будують квартири чи будинки, але там все легко, і легко — це не дуже цікаво. Зазвичай там багато правил і все зрозуміло, там багато конкуренції, люди роблять проєкти, які не такі цікаві, як ті, де місто трошки брудне, непричесане, трошки незрозуміле. Київ — це місто, де зараз просто на очах покращується рівень життя, і це добре. Мені подобається панковість або коли трошки брудне. В англійській мові є слово gritty, але, на жаль, немає прямого перекладу на українську, це щось між «брудне» і «вражаюче». Київ — це реально таке місто, а не нудне європейське місто, де все зрозуміло і всі просто живуть.
Тут люди, які шукають пригод, бо коли не дуже налаштовано, то треба налаштовувати.
Це цікавий процес, у якому хочеться брати участь, хочеться щось змінювати, будувати, придумувати нові концепції. Київ — це саме те місто, де можна таке робити.
У Києва є свій характер: не центр і все решта, а є різні райони, і не просто хороші чи погані — різні, і це мені подобається як риси міста. Це те, до чого я звик. Наприклад, у Штатах, у Чикаго у кожного району є своя назва, і тільки місцевий розуміє, де є що.
Туристів у Києві з кожним роком ставало дедалі більше. Я як власник закладу бачу, хто приходить. До війни бачив усе більше європейців, африканців. Мені подобається, коли є різні кольори шкіри, коли є різні кухні, різні мови, але якщо Київ не стане мультинаціональним, я не буду скаржитися. Це не те, що потрібно мені для життя. Це приємно і завжди можна знайти такі місця. Якщо Київ стане таким — класно, а якщо не стане — теж класно, буде іншим, буде Києвом. Я вірю в те, що Київ буде класним, у який бік він би не пішов.
.
Карта Києва вихідного дня
На природу
Якщо хороша погода, то на ВДНГ можна. Там узяти велик на прокат або покидати тарілку, у мене завжди є м’ячик для крикету. Його можна покидати в Самосаді на Подолі. Парк Шевченка завжди подобався, ботсад маленький.
Поїсти
На Подолі дуже подобається Naushi — найкласніший рамен, ну і в принципі підхід до японської кухні.
Випити кави
У Києві стільки класних кав'ярень, що ми просто розбалувані. Подобаються наші сусіди Espressoholic, Buck, First Point Espresso Bar на Подолі, Coffee Records класні.
Бари
Parovoz, я туди до барменів ходжу, просто у мене є класні стосунки з цими людьми. А для атмосфери мені подобається більш просте, але з класним вайбом і творчим підходом, наприклад, tcp.bar.
Галереї
Я не ходжу просто так у галереї, лише коли дізнаюся, що є якась виставка, на яку хочу потрапити. Це може бути в Мистецькому Арсеналі чи The Naked Room. Дуже подобається Осto Tower на Кловській, це не зовсім галерея, але там є різні експозиції, виставки. Це приємне місце, там є і кава поряд, можна на дах піднятися.
Ринок
Якщо ви ніколи не бували в Києві, то обов’язково сходіть на Житній ринок. Взагалі, мені подобається, що в різні дні є ярмарки, які кочують по Києву. Це часто одні і ті ж фермери, просто в суботу вони на одній локації, а в неділю на другій. Що ближче до тебе, туди і сходи, щоб закупити продуктів на тиждень. По суботах буваю на Паньківській, бо там є жінка, яка добре мене знає і може привезти, що мені потрібно. Якщо я попрошу привезти купу листя хрону, то вона відкладає і привозить мені.
Улюблені місця Адама
На природу — у ботсад. За продуктами — до знайомих фермерів на Житній ринок. Найкласніший рамен — у Naushi. Стільки класних кав’ярень у Києві, що годі обрати одну…Espressoholic. Обов’язково знати класні бари, такі як Parovoz. Podil East India Company ми вже, здається згадували;)
Над матеріалом працювали
Авторка: | Інтерв'юерка і фотографиня: |
Софія Котович | Христина Кулаковська |
Коректорка: | Транскрибаторка: |
Анна Пастушина | Наталія Горда |
Дизайнерка мапи: | |
Олександра Онопрієнко | |