Олег Тоцький, дослідник історії київського метрополітену



«Я захопився дослідженням метрополітену з 1995 року, з того самого моменту, коли запустили метро у Дніпрі. Сама тема метро, як і залізниці, цікавила мене з дитинства. Мені спочатку було цікаво, як воно влаштоване, як працює і як буде розвиватися далі. З появою Інтернету, форуму про київське метро й особливо після мого переїзду з Дніпра до Києва я почав цікавитися історією київського метрополітену: мені захотілося копнути глибше, досліджувати деталі. Через якийсь час накопичилося досить багато матеріалу, і я завів блог, у якому міг ділитися знайденою інформацією. Сьогодні всі ці знання я використовую у своїх екскурсіях. Цього року видав першу книгу «Сім історій київського метро».


Напевно, правильніше було б сказати, що я — дослідник історії київського метрополітену. У чому ж його унікальність?


Наше метро насамперед вирізняється різноманітністю архітектури: від неокласичної сталінської архітектури, продовжуючи функціоналізмом і до радянського модернізму та постмодернізму.

Друга особливість — велика кількість проміжних вестибюлів із двома маршами ескалаторів, що говорить про глибину закладення метро в Києві.


У мене немає улюбленої лінії — вони дуже відрізняються, їх дуже складно порівнювати. Якщо говорити про бренд столичного метро, про його обличчя, тут я схиляюся до загальних шаблонів і стереотипів і виділяю першу пускову ділянку червоної гілки: «Вокзальна», «Університет», «Хрещатик», «Арсенальна» і «Дніпро», яку запустили в 1960 році, і окремо станцію «Золоті ворота». Взагалі у мене є топ-2 станцій, які я б виділив із точки зору архітектури. Це «Золоті ворота» з їхньою унікальною мозаїкою та «Либідська» — з її сміливими інженерними рішеннями: при будівництві станції пілони були розкриті всередину, і вийшли витончені кільця, які підтримують склепіння станції. У 2011 році «Либідська» отримала статус об'єкта культурної спадщини.


Зовнішній вигляд станції «Золоті ворота» був змінений за пів року до її запуску. Будь-який архітектурний проєкт, тим паче такого масштабу, раніше узгоджували дуже довго. Однак ідея змінити цей проєкт опинилася в потрібному місці в потрібний час. Завдяки участі головного архітектора Києва Миколи Жарікова, якому затверджений раніше вигляд станції не сподобався, тому що не розкривав історичної значущості місця, у 1989 році зовнішній вигляд станції був змінений. Тепер її склепіння підкреслені декоративною цегляною кладкою, прикрашені складними мозаїчними орнаментами та зображеннями князів Київської Русі та церков Києва.


Сьогодні в Києві існує 52 діючих станції. Є дві станції-примари — «Львівська брама» і «Теличка», і ще дві станції, що будуються в бік Виноградаря — «Мостицька» і «Проспект Правди».

У планах — запуск четвертої лінії, на Троєщину: були закладені прокладки для метрополітену на Подільському мостовому переході, але будівництво так і не почалося. Коли все-таки буде метро на Троєщині? Невідомо. Крім того, що метро необхідне самій Троєщині, четверта лінія вирішує проблеми завантаженості та існуючих пересадочних вузлів. Плюс чомусь повністю ігнорують південну частину міста — Солом'янку, якій теж необхідний транспортний коридор.


У моїй книжці є розділ «Метро, якого немає». Він і про нереалізовані проєкти, і про декомунізацію. Найбільше від декомунізації постраждала станція «Театральна», яка повністю втратила свій зовнішній вигляд. Деякі елементи, можливо, поспішно були демонтовані і потребують переоцінки сьогодні. Наприклад, у Празі є станція «Андел», колишня «Московська», де було дуже багато пропагандистських зображень. Спочатку в період незалежності їх демонтували, а потім практично всі повернули на місце. Ідея в тому, що пасажири тепер можуть бачити початковий історичний вигляд станції та пам'ятати про цей період історії, нехай і негативний. Чи варто повернути «Театральній» колишній вигляд? Складне запитання. Як варіант можна реалізувати проєкт, який був задуманий ще у 80-ті роки. Це було б поверненням історичного вигляду станції, який задумувався до того моменту, як став пропагандою Леніна.



Як на мене, декомунізація насамперед повинна починатися з кабінетів чиновників, їхнього мислення. З одного боку, я за автентичність, а з другого — ми живемо в суспільстві, а не у своєму вакуумному просторі.

Для мене метро — це вічна любов, давнє захоплення і улюблена стихія. Місто в місті, особлива частина транспортної системи, якій завжди приділяється більша увага. Транспортна аорта Києва, котра за день приймає більш як півтора мільйона пасажирів. А кожна станція — це унікальний архітектурний витвір, а не просто чергова зупинка».


Олег Тоцький, дослідник історії київського метрополітену


Do you know someone who can become the hero of our project? Fill out the form and share the story of this person