Євген Іванов, мотокур'єр, двірник



Минуло чотири роки з моменту публікації історії Євгена, якого добре знають мешканці Лук’янівки. Євген зараз активно шукає роботу мотокур’єром у Києві. Якщо ви маєте відкриту вакансію, напишіть нам, будь ласка.


листопад 2018 року


«Я живу на вулиці Пимоненка з 1976 року. Тут я виріс, знаю кожну доріжку, стежинку, щілинку в паркані, через яку можна скоротити шлях. Київ — моє місто. У кінці 2002 року я працював заступником начальника служби безпеки у судноплавній фірмі, мене підставили, обманули, і потрібно було швидко знайти роботу. У мене був моторолер, і я вирішив півроку перекантуватись у кур’єрській службі. І ось досі цим займаюсь — 15 років стажу роботи мотокур’єром. Останні роки я працюю у службі Express Mail.


Люди думають, що це так просто: доставив пошту — і все. Я постійно в голові малюю маршрути, я маю 8 годин, щоб потрапити до 35-40 місць, інколи потрібно щось забрати і відвезти назад.

Буває, за день можу накрутити і під сотню кілометрів. Зрозуміло, що ніяким навігатором не користуєшся — на двоколісному транспорті це якось важкувато. 90 відсотків інформації є в голові, і центр міста не є для мене чимось складним, я знаю кожну вулицю.


Був випадок, коли мене сильно попросили доставити три великі пляшки шампанського. Я, звичайно, відмовився: і небезпечно, і незручно, і не довезу. Нашими дорогами на моторолері це неможливо.

Багато співпрацівників нашої фірми використовують машини для доставки, є піші кур'єри. А мені подобається моторолер, звик. Дуже комфортно навесні працювати — тепла погода, вітер. Взимку, звичайно, холодно, але що лишається? Хто не робить, як говорять, той не їсть.


Добре, що ніхто не регламентує, в якому вигляді мені ходити на роботу. Головне, щоб акуратно. А оскільки я займаюсь військовою реконструкцією ось уже 30 років, то колекціоную різні військові форми та головні убори. У мене є польський кашкет, австрійське кепі, головний убор кавалерії США на Дикому Заході, іноді можу вийти і в ковбойському капелюсі.


Часом помилково вважають, що кур'єр — це людина нижчого сорту. Дуже всі нині статусними стали. Поштовий кур'єр — це не співробітник сфери обслуговування. Коли мені починають грубіянити, то я запитую: «Любі мої, це вам потрібно чи мені? Хочете — відправляйте, не хочете — не відправляйте». Я не залежу від чайових, я маю ставку. Я — логістик, поштар».



березень 2021 року


«Я працюю у Львівському кварталі двірником уже дев'ять місяців. Мене звільнили з FedEx на початку карантину минулого року, як і більшість кур’єрів. Друг запропонував попрацювати тут, і я погодився. Не можу працювати у доставці їжі, я — не офіціант, я — поштар. Зовсім інше.


Чомусь вважається, що двірниками працюють тільки якісь алкоголіки, чому? Це така ж звичайна робота, як і будь-яка інша. Мій робочий день триває шість годин, один вихідний в неділю. Залежно від елітності будинку ставка двірника 5-10 тисяч гривень.


Із часів моєї юності район Лук’янівки змінився в гірший бік, зникає більшість сквериків і парків, яких тут було десяток. Їх замінюють невиразні коробки новобудов.

Залишився стадіон «Старт» і Мала опера, в якій раніше був Клуб трамвайників із кінотеатром. Коли афіша «Київської Русі» мені не підходила, я часто ходив до клубу дивитись кіно. Замість McDonald's був комплекс із кафе, аптек, ремонту одягу та чоботарня. Багато що змінилося.


Звичайно, я сумую за роботою поштаря на мопеді, якій віддав 15 років, але сподіваюсь, що скоро зможу просто купити собі мотоцикл і знову ловитиму це відчуття свободи».


Євген Іванов, мотокур'єр, двірник

Do you know someone who can become the hero of our project? Fill out the form and share the story of this person