Костя Почтар, музикант, автор проєкту Postman




«Київ мого дитинства був настільки великим, що до 25 років я постійно відкривав для себе щось нове. Було багато однакових тролейбусів із жовтими і червоними смужкам та жовтих Ікарусів з гармошкою. На горі Щекавиці, де зараз мечеть і будівництва, було дике місце — ліс з бузку, який навесні квітнув і пахнув. Той Київ суттєво відрізнявся від сьогоднішнього: кожен район виглядав інакше, мав своє обличчя і архітектуру. Це мені страшенно подобалось, але нині безповоротно втрачено. Я пам’ятаю багато будинків, яких вже немає фізично, але їхні душі досі на тому ж місці.


Так вже сталось, що я прожив 21 рік у спальному районі і завжди кажу, що я — з Акадєма. Люблю його. Живучи в такому спальнику, ти маєш інші можливості, наприклад, половити рибу і зібрати березовий сік з дерев, як ми робили. Найважливіше, що там було — це природа. У 10 хвилинах від дому місто вже закінчувалось, і ти опинявся в іншому світі. Глибше за дев’ятиповерхівками також можна було знайти багато дореволюційних садиб. Таке собі маленьке місто в місті.


З 2012 року я живу на Щекавиці над Подолом. Поділ люблю через людей, через ком’юніті району. Тут хіба всі знають один одного і разом відстоюють свої інтереси. Жителі мають вплив на розвиток Подолу і їх чути.

Мешканці створили «Самосад», не дали ввести в експлуатацію жовтий будинок-монстр на розі Костянтинівській і Валів, бо активісти судяться з забудовником. Гостинний двір. На Подолі проводяться вечірки, в яких об’єднуються кілька барів, локальні мешканці обговорюють майбутнє району на зустрічах, під час кінофестивалю Docudays учасникам давали знижки в місцевих закладах. Люди, які мають бізнес, інтегровані в культурний процес району і все працює гуртом.


Сьогодні влада в Києві належить забудовникам, тому ми і спостерігаємо період масової хаотичної забудови. Кожен поспішає урвати собі шматочок. Хаос — це слово, яким можна описати Київ останніх десяти років. В 90-х і 2000-х з більшості центральних вулиць прибрали трамвай. У 2004-му розірвали єдине сполучення трамваю між Лівим і Правим берегом. У містах, де пішохід в пріоритеті — вільні від машин широкі тротуари, велодоріжки і громадський транспорт. У нас поки в пріоритеті автомобілізація.


Я не розумію, як можна було проїбати стільки зелені на вулицях. Місто сьогодні кинуте напризволяще і кожен рулить як може. Є багато позитивних ініціатив серед молоді, з іншого боку безкарність розв’язує руки покидькам.


Оскільки немає загальної стратегії розвитку міста, все робиться точково. Це через відсутнє почуття власності. Це все — не твоє, хтось тут проїздом, хтость вважає, що «твоє» — це тільки до порогу квартири. Київ — це обличчя усієї країни з її красою і потворством.


Але це місто я люблю перш за все за людей, схили і найкрасивіші у світі світанки і заходи сонця. Зрозуміло, що я живу в бульбашці. Місто теж дуже різне і життя тут різниться від району до району.


Останні 5 років Київ — одне з тих місць, де пишеться історія. Потім говоритимуть про це як про певний рух, йому дадуть своє визначення, вивчатимуть його причини і наслідки.

Відчуваю, що знаходжусь в центрі важливих подій, я є їх частиною і учасником. За це я люблю Київ.


З 16 років я почав активно подорожувати і цікавитися урбаністикою. Брав участь у волонтерських проєктах в Німеччині і Швейцарії. Я міський житель і мені подобається міська культура. З часом, коли я побачив вже багато країн, зрозумів, що в Києві є все. Можна знайти приклад будь-яких архітектурних стилів і напрямків. Тут є усе, на що люди їздять дивитись за кордон.



Тут ще сильний комплекс меншовартості, типу все своє хуйове і все чуже — класне. Я якимось чином хотів цю ситуацію виправити. З групою 5 Vymir ми записали альбом «Містолінія», присвячений Києву. Шляхом музики хотіли передати атмосферу і ритм цього міста. Його сірість, меланхолію і загубленість, що теж мають свою красу та естетику. На мою думку, нам це вдалося.

Потім з’явились міські медіаресурси, і я почав писати матеріали про київську архітектуру, найбільше про конструктивізм. Часто чув, як люди називають конструктивістські будинки сірими коробками. Але насправді це дуже продумана сіра коробка. Перший в історії людства напрямок архітектури, де все створювалось для зручності мешканців, де нема нічого зайвого, зважена кожна деталь. Ми маємо розповідати про це, бо нас ніхто не навчав.


Декілька років тому я написав пісню «Київські вулиці» — саундтрек старого і тихого міста. Київ буває і таким, це теж треба вміти бачити. Коли живеш у мегаполісі, ти вибираєш територію, на якій тобі комфортно. Все залежить від того, на чому ти розставляєш акценти.



Зараз я їхатиму в музичний тур Європою і беру з собою листівки, які надрукував з власних фотографій. На них панорами старого міста з різних схилів. Я створюю образ свого міста, і воно має надихнути гостей моїх виступів приїхати сюди. Це моя місія».


Костя Почтар, музикант, автор проєкту Postman





Do you know someone who can become the hero of our project? Fill out the form and share the story of this person