Руфат, власник Big Mama



Як створити найсмачнішу шаурму в центрі Києва і мати повагу від своїх відвідувачів та їхню щиру любов, нам розказує Руфат, який придумав Big Mama. Заклад має дуже високий рейтинг і 1500 позитивних відгуків на Google Maps. Коли проходиш Бесарабку, завжди можна побачити чергу до них. Замовляєш, приходиш через 10 хвилин, оплачуєш. Тут довіряють, тому не просять гроші наперед. А ще часом знають, що ти любиш. Команда «Жителів Києва» дуже радить вам Big Mama, надзвичайно смачно ❤️



Я родом із Азербайджану, з Баку. Уже років шість тут, приїхав подивився можливості по роботі, і мені сподобалося. Закохався, як кажуть, у місто, країну, людей. Відкрив заклад і залишився тут. Мене цікавило саме місто Київ. Мій батько в молодості вболівав за львівську футбольну команду «Карпати». Ще він часто їздив у Київ, я бачив його фотографії з Києва і дуже хотів потрапити сюди, начебто це все мене потягнуло.


Я дуже люблю своє місто, свою країну, це безумовно, але Київ я люблю так само, як і своє рідне місто. Він став мені дуже близьким. Я різних людей бачу, але більшість — це теплі люди, які ставляться до тебе як до свого. Дуже добрі люди, вдячні. Я швидко знайшов тут друзів і розуміння, жодного разу не побачив у ставленні до себе етнічного упередження, не відчував мовного бар’єру. Зараз я розмовляю російською, і попри ситуацію, мені ніхто навіть зауваження не зробив. Я вчу українську і стараюся поступово переходити.


Чесно кажучи, через роботу я мало виходжу гуляти, але дуже люблю Андріївський узвіз, Контрактову площу, Хрещатик. Люблю і наші спальні райони, наприклад, Позняки. Там є мої улюблені кафе, ресторани, магазини, він став мені якимось рідним, не хочу переїжджати на правий берег.


У мене було багато можливостей поїхати звідси, мене кликали за кордон працювати, але я не хочу їхати з Києва.



Big Mama


Перша моя вища освіта — економічна, я працював у банківській системі пів року, але це виявилось не моїм. Друга — управління ресторанами і готельний бізнес. Мій батько, дядько і дідусь завжди займалися ресторанним бізнесом. У нас були свої ресторани, кафе, сімейні заклади, ми займалися кейтерингом. Років із 12 я варюся в цій каші.


Місце обрали випадково. Ми з братом шукали місце, яке би підходило під той формат, який ми хотіли створити. Якось я проходив повз і побачив, що це місце звільняється, і ми звернулися. Ми тут уже шість років. І вже рік минув, як ми відкрили другу точку на вулиці Борщагівській, 152. Вона поступово стає популярною, там у нас така сама їжа, є зала, де можна посидіти.


Рецепти в Big Mama — мої авторські. Спочатку я готував, хоч я не кухар, але для мене це завжди було цікаво, зараз це роблять інші люди. Але коли є потреба, то стаю готувати. Ми починали як американська та мексиканська кухня, але з часом почали готувати за потребами людей. Вдячні тим, хто говорить, що у нас смачно, хто у нас вірить. Так приємно, коли люди поїли, а потім підходять і кажуть, що з Житомира до нас приїхали.


Якщо ти заробив любов і довіру людей, це набагато дорожче, ніж те, що ти заробляєш.

Ми до людей ставимося як до своїх, тобто не як до об'єкта заробітку, а як до гостей свого дому, тому і називаємося Big Mama. Намагаємося, щоб у нашому закладі було як удома в мами. Ми своїх гостей любимо. І клієнти, які приходять шість років, і ті, які прийшли вперше, — вони всі особливі. Я багатьох своїх відвідувачів знаю і, не питаючи в них, одразу можу сказати, що вони будуть замовляти.



Я тут майже щодня. По-перше, люблю свою роботу. По-друге, вважаю, що людина, яка почала займатися чимось, повинна бути в центрі цієї роботи, приглядати. Для мене важлива якість, і щоб вона не змінювалася. Я стежу, щоб продукти були правильні, щоб у нас готувалося правильно. Для мене дуже важливо, щоб люди приходили і не відчували різниці в гірший бік, хіба у кращий, а ще краще стабільність.


У нас кожна позиція має свого покупця. Я, наприклад, люблю рол «Де Хонго»: гриби, курка, сир, соус, помідори й солоні огірки. Мені це поєднання подобається. Деякі роками приходять і їдять одне і те ж. Я навіть пропоную змінити, щоб не набридло, не хочуть.



24-те


Я спав удома, на лівому березі були вибухи, потім подзвонив працівник. Я не вірив до кінця, було неочікувано, чесно кажучи. Хоча цієї підлості з боку наших сусідів можна очікувати, бо я жив у країні, яка теж зіткнулася з такою агресією. Війна, усім страшно. Я не вірю тим, хто говорить, що їм не страшно. Нікуди не виїжджав, був тут із мамою.


Ми закрилися 24-го одразу, я навіть написав оголошення, що відкриємося наступного дня, не думав, що це так затягнеться. Довелося триматися до середини квітня, потім ми почали працювати. Поступово набиралися люди.


Деякі приходили просто щоб нас підтримати, мені було дуже приємно. Я їм вдячний, знаючи фінансові можливості людей зараз, їхню ситуацію.

Ми переможемо тому, що ми сильні, це по-перше. По-друге, це наша земля, наша Батьківщина. Я вже спокійно говорю як українець, я теж готовий захищати її. Я завжди говорив, що ми ніколи друзів не кидаємо, а тим більше в країні, у якій ми живемо й заробляємо, ми їй вдячні. Це я вам як азербайджанець скажу. Ми переможемо тому, що ми любимо свободу, ми люди вільні. Ми ніколи не здамося, я вас запевняю. Будь-якого українця запитайте — він не здасться й ніколи не піде жити у залежності від Росії. Ми переможемо однозначно.




Над матеріалом працювали:

Інтерв'юерка та фотографиня:

Коректорка:

Христина Кулаковська

Анна Пастушина

Авторка:

​Транскрибаторка:

Софія Котович

Наталія Горда


Do you know someone who can become the hero of our project? Fill out the form and share the story of this person