top of page

Людмила та Олександр



Людмила: «Все своє дитинство я прожила на вулиці Предславинській у тихому затишному дворі, звідки під час прогулянок часто спускалась вниз до костелу. Потім татові дали кімнатку поряд зі станцією метро «Печерська». Він міг обрати, куди виходять вікна, і — о жах! — обрав кімнату з видом на трасу. Було жахливо шумно від машин, влітку спекотно, вікно не відчиниш через шум. А татові тоді подобалося сидіти та спостерігати за рухом машин. Коли я вийшла заміж, сім'я зайняла чергу на житло, і ми з чоловіком отримали квартиру на Оболоні, де я живу до сих пір. Тоді з Подолу на Оболонь ходив тільки один автобус, він був ущерть забитий. Але нам на Оболоні подобалось, ми багато гуляли, купались в озері».


Олександр: «Я приїхав у Київ після армії. Так склалось, що під час війни мій тато був поранений та потрапив у Баку. Поки він відновлювався, його лишили там працювати. А хіба можна було тоді не послухатись? Хоч уся наша родина з України, одна частина — з Хмельниччини, інша — з Кіровоградщини. Мене завжди тягнуло в Україну, і я, закінчивши будівельне училище, забрав документи та приїхав влаштовуватись до Києва. Перший час жив у дядька на Петра Запорожця, потім у гуртожитку на Туполєва, 16Е. Там ми й жили ушістьох із дружиною та дітьми. А в 1985 році ми перебралися у квартиру на Троєщині — і родичі поряд, і можна ходити купатися на Десну».


«Сьогодні наш улюблений район Києва — Гідропарк, найзеленіший. Ми тут проводимо всі вихідні, тому що танцюємо на майданчику. У будь-яку погоду сюди приходимо.

Людмила: «Влітку музика грає з п’яти до дев’яти вечора, взимку танцювальний майданчик теж працює — ми розчищаємо сніг і танцюємо в пальто».


Олександр: «У 2011 році померла моя дружина, і в мене почали вилазити якісь незрозумілі хвороби. Я поїхав на кілька років із Києва до сестри в Баку, потім до іншої сестри. Музику завжди любив, на гітарі раніше грав, танці любив — пританцьовував сам собі, але професійно ніколи не танцював. Потім побачив оголошення в газеті, що у Клубі ветеранів війни та праці на Бастіонній є група з танців для різного віку.


Вперше на заняття я прийшов якраз на 23 лютого, а цього дня жінки вітали чоловіків зі святом — дарували шоколадні медальки. І якось так збіглося, що мене саме Людмила вітала. Так і познайомились».


Людмила: «А я дивлюсь, що він новенький: йому сказали вчити кроки танго, а він, біднесенький, ходить окремо від усіх і вчить. Мені його так шкода стало, запропонувала піти до групи новачків. Привела його та й думаю: треба йому знайти партнерку. А там всі якісь були невиразні, незграбні. Підійшла до однієї худенької та кажу, що візьміть цього чоловіка та будете вчитись із ним танцювати. А вона: ви що, у мене чоловік є! Ось і довелось мені з ним у групі лишитись і вчити його танцювати, хоча я любила завжди це робити самостійно.


Коли він усміхнувся… Як можна було не закохатись? Ось так нас звів танець у 2016 році.

Я з чоловіком розлучилась давно, у 46 років, зараз мені 80. Весь цей час я була сама, закохувалась раз на 10 років, і душа розквітала, як квіточка, але завжди невзаємно якось. Тому дуже звикла до самотності і ніколи від неї не страждала. У мене були стосунки з танцем. Я і танцювати почала пізно, після розлучення одразу. Мріяла, що донька танцюватиме, а вона покинула. Ось я з горя і пішла самостійно втілювати свою мрію».


Олександр:

У людини що головне? Душа. Я Людмилі все життя буду вдячний за те, що вона в мене є. Найголовніше, коли поважаєш одне одного — все є: і радість, і любов, і щастя. Удвох завжди добре, ти відчуваєш плече та руку близької людини.

Людмила: «Ми маємо взаєморозуміння, спільні погляди на політику, однакові смаки в музиці, танці, літературі. Ми Київ дуже любимо, ніколи не думала переїжджати з цього міста. Єдине, про що я жалкую, що в Гідропарку набудували цих закладів. Але нехай. Проте музика! Жахлива. Як у них самих перетинки не луснуть? Це ж дуже шкідливо для організму — слухати таку музику, адже там суцільна примітивна попса. Я спеціально закриваю вуха, щоб не чути цього всього. Куди ж повідомити, щоб якось це виправити?»


Людмила та Олександр



Do you know someone who can become the hero of our project? Fill out the form and share the story of this person

bottom of page