Михайло Сторожук, рятувальник Kyiv Animal Rescue Group



«Я вчився в КПІ на програміста, зі шкільних років цікавився комахами і під час навчання в університеті займався науковою діяльністю з дослідження комах, за яку отримував гроші. Паралельно на рівні хобі займався промисловим альпінізмом і дослідженням підземних комунікацій, побував у найглибшій печері світу в Абхазії. Під час Революції гідності закінчив навчання, почалась криза, і знайти роботу за спеціальністю мені не вдалося.


Я почав підробляти промисловим альпінізмом і одного разу натрапив на статтю, в якій порушувалась проблема відсутності в місті служби порятунку тварин: за законом МНС не має права рятувати тварин, тому ними ніхто не займається. Я залишив коментар зі своїми контактами, написав, що маю вільний час, вміння і можу рятувати тварин. Мені почали дзвонити люди і просити допомогти. На одному з викликів познайомився з Любою і ми вирішили заснувати спеціалізований підрозділ, який рятуватиме тварин в небезпеці. Я мав навички спелеолога і дигера, а Люба — все життя займалась допомогою та лікуванням тварин. Так в 2014 році почалася історія Kyiv Animal Rescue Group.

Ми — команда порятунку тварин. Ми не є цілком безкоштовною службою, в будь-якому випадку просимо оплатити наш виклик, якщо людина має змогу. Коли оплатити немає можливості, ми все одно допоможемо тварині.

За чотири роки існування ми врятували понад п’ять тисяч тварин. У надзвичайні ситуації потрапляють частіше за всіх коти, далі — собаки, кажани і ворони. Напевно, найнезвичнішим для мене було рятування ігуани та удава. Удава ми знімали з ліхтаря в центрі міста, він втік від хазяїв через вікно і завис. Удава рятувати не страшно: його просто взяв і помістив у мішок, а найстрашніша тварина в місті — це кіт, бо він має гострі зуби, які можуть завдати найбільшої шкоди для людини, наприклад прокусити палець. Навіть від собаки не буває стільки пошкодження, як від звичайного кота.

Ми ніколи не знаємо, скільки заробимо за свій робочий день. Але гроші потрібні на обладнання, бензин, зарплату рятувальникам. Рятувальник отримує від 3 до 10К грн в місяць залежно від кількості робочих днів. Зараз збираємо гроші для заміни кондиціонерів в машинах, щоб тваринам не було жарко під час перевезення влітку. Поки що не зібрали.


Я працюю майже цілодобово, останні вихідні у мене були в квітні.

Прокидаюсь від дзвінка диспетчера, п’ю каву і їду з командою на виклик, або якщо часу немає, то їду рятувати сам. Зазвичай мій робочий день триває з 16:00 до четвертої години ранку, потім приїжджаю додому і пишу фінансовий звіт, публікую в фб фотографії нашої роботи і лягаю спати десь о шостій. Мене мотивує розуміння, що, окрім нас, нікого немає. Як я можу не поїхати рятувати ворону, яка зачепилась лапкою за нитку і догори дригом висить на дереві? Я маю пів години на її порятунок. Якщо вона провисить ще дві години, то в неї почнеться гангрена, якщо ще дві — вона загине. Всі ці знання ми отримали на практиці, у нас немає теорії ветеринарної медицини для надзвичайних ситуацій.



У Києві існує одна комунальна служба «Зоодопомога», яка ловить собак, стерилізує і відпускає чи віддає в притулок. І все. Всіма іншими тваринами на міському рівні ніхто не займається: ні котами, ні дикими тваринами — косулями, лосями, їжачками і так далі. Цього місяця ми подали проєкт «Створення центру порятунку тварин у місті Києві» на голосування до «Бюджету міських ініціатив». Нам потрібна підтримка на рівні міста, щоб міська влада прийняла рішення про необхідність створення такої служби. Всі ці роки ми працюємо як добровольці. Державні установи відмовились вести будь-які перемовини з нами, поки проєкт не збере достатньої кількості підписів. Потрібну кількість підписів ми не зібрали, то будемо й далі працювати в статусі добровольців і подаватимемось знову через рік.


Задача центру, в першу чергу, освітня: надання інформації для людей, щоб запобігти лихові, оскільки більшість випадків з тваринами трапляються через господарів.

А безпритульні тварини, які потрапляють в надзвичайні ситуації, наприклад, у незачинені люки, вентиляційні канали без решіток, — вина комунальних господарств. У кожному будинку в Києві вентиляційний канал відкривається на даху великим отвором, який нічим не прикритий і до якого легко потрапляють коти, птахи. Поставити всюди решітки — це невеликі витрати, вони коштують гривень 100-200, але ніхто цим не займається.

З людьми ж треба проводити освітню роботу, щоб їхні помешкання були безпечними для домашніх улюбленців. Наприклад, власники тварин мають знати, що не можна залишати металопластикові вікна в режимі провітрювання: є пів години з моменту зависання кота у цій щілині, щоб врятувати йому життя. Потрібно ставити на вікна сітку «антикішка», оскільки антимоскітна сітка не витримує ваги тварини. Не можна залишати незачиненими отвори для комунікацій, вентиляційні отвори, де тварина може застрягти.

Я нічого не боюсь, окрім потрапити в ситуацію, коли залишусь інвалідом і комусь доведеться мене доглядати.

Якось трапився випадок, коли я зірвався з мотузки і зламав хребет, був компресійний перелом. Я тоді пролежав всього тиждень, але дуже злякався безпорадності. Тому боюсь інвалідності, а не смерті. Якби у мене було більше вільного часу, я би хотів піти в пожежники. Навесні було багато лісових пожеж, і ми з командою долучались до гасіння, допомагали.


Найбільшою цінністю в моєму житті є порятунок».

Михайло Сторожук, рятувальник Kyiv Animal Rescue Group


Знаєте когось, хто може стати героєм нашого проєкту? Заповніть анкету та поділіться історією цієї людини