Історія вибитих вікон


Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen).



Наша команда поговорила з Оксаною Червоненко, заступницею директора з наукової та музейної роботи Національного науково-природничого музею НАН України, про його історію та як він оговтується після ракетного удару, який стався 10 жовтня.



Екскурс в історію


Будівля природничого музею була раніше Ольгинською гімназією, її зводили як новий великий корпус цієї гімназії, починаючи з 1914 року, здається, і будівництво тривало аж до 1954-го року.

Будівлю спроєктував і побудував академік Павло Альошин, відомий київський архітектор, який створив тут цілий квартал: не тільки музей, а ще й президію Академії наук — це Велика конференц-зала НАНУ (боковий фасад з колонами по вул. Володимирській, 55 — ЖК), Інститут зоології, Інститут ботаніки (будівля за адресою вул. Терещенківська, 2 — ЖК), а також Педагогічний музей (нині Будинок учителя). Усе життя Альошин займався цією будівлею. Її відкриттю завадили революція, тоді Перша світова війна, далі громадянська війна, точніше вона була відкрита, але пропрацювала небагато часу.



Будівля була сконструйована таким чином, що переважна більшість кімнат тут — класи, тому вона така одноманітна. Іде центральний коридор, з одного боку були невеликі класи, а з другого — великі, тут навіть жили досить відомі викладачі. На той час це була імперська задумка — зробити таку гімназію, це говорить про її значущість.


Після того, як у 1918-му році була утворена Академія наук, тут були розташовані інститути Академії наук, які проіснували до 1965-го року. Згодом було прийняте рішення про утворення природничого музею, і тоді вже всі ці інституції були перенесені по різних будівлях у Києві, а чотири поверхи віддали під музей.


Сам музей відкрився в 1966-му році, але колекції, з яких він складається, сягають ще ХVІІІ сторіччя: тут зберігаються старі колекції товариства природодослідників з ХVІІІ—ХІХ сторіччя, ну й окремі персональні колекції природознавців і дослідників.

Над експозицією, яка відкрилась в 1966-му році, працювали академік Іван Підоплічко, член-кореспондент Микола Щербак; вони утворили потужний колектив із науковців, які склали концепцію музею.


Для складання художньої концепції були запрошені художники, зокрема Ірина Хорошунова, корінна киянка і дуже іменита мисткиня, яка власне зробила з наукової експозиції ще й високохудожню. Також залучили видатних на той час художників-анімалістів, зокрема Геннадія Глікмана, створили чимало діорам, замовили написання палеографічних картин десяткам художників, серед яких Федір Кричевський та Іван Їжакевич (це єдиний український художник, який представлений у Луврі). В наших експозиціях руками цих художників зображені сцени з еволюції життя, те, що може бути відтворене тільки в натуральних відбитках.



Оксана Червоненко про день прильоту


О 8:30 стався вибух. Під час прильоту тут були охоронець і прибиральниця, а я прийшла через 15 хвилин. Охоронець відповідно до протоколу зателефонував мені й повідомив, що стався вибух, що ми втратили всі вікна з того боку, де була вибухова хвиля.


Розповів, що вибух був потужний, аж прибиральниця впала від струсу будівлі, прислав відео з камер спостереження. На відео не здається, що вибух такий потужний, проте вікна вилетіли всі (загалом постраждали 63 вікна, які виходять у двір — ЖК). В будівлі величезні вікна 3 метри заввишки, я не знаю, коли їх склили в останнє, мені здається, що там було скло переважно ще «рідне», з часу відкриття, коли це все вперше було засклено. З боку, де стався вибух, не збереглося майже жодного скла — на трьох поверхах там, де розташовані відділи геології, зоології та палеонтології, вікна були повністю зруйновані.



Після вибуху, десь увечері, мені зателефонувала заступниця міністра культури Катерина Чуєва і запитала, як у нас справи і чим вони можуть допомогти, і вже наступного дня вони надали нам перші матеріали для того, щоб зробити первинну консервацію в музеї.



Суха лють і допомога небайдужих


Я для себе сформулювала ще кілька місяців тому, що ми своє вже відпереживали, відплакали. Не відчуваю нічого, окрім ненависті до тих людей, які можуть таке робити в середмісті зі старовинними будівлями, з тим, що вони хотіли отримати для себе. Але вони навіть це нищать. Цього не робили більшовики, коли прийшли у 1918-му році, вони підтримували музей, який був створений за УНР. Цього не зробили німці, так, вони вивезли звідси багато колекцій, які потім повернулись, хоч і не всі, але вони не руйнували.





А ці просто руйнують, тому відчуття такі, як у переважної більшості українців. Всередині залишилась тільки суха лють.

Мені здається, що переляк уже залишився позаду, тому єдине, за що я злякалась, — це щоб не була пошкоджена експозиція. На щастя, вона майже не постраждала, за винятком декількох вітрин, але власне експонати не постраждали, ну і великоформатне скло для діорами «Вулкан» від поштовху розкололось на декілька частин, і ми його вийняли.


Але виникло питання з робочими руками, тому що у нас все-таки музейні потужності не дуже великі — переважно науковці та персонал, який обслуговує відвідувачів, а нас очікували справжні ремонтні роботи, і треба було шукати ресурс. На що відгукнувся наш давній друг, колишній депутат, а тепер меценат, академік Станіслав Довгий, який надав неоціненну допомогу, зробивши перший внесок 100 тисяч гривень на те, щоб закрити музей протягом тижня, і оплатив роботи з первинної консервації. Тобто ми вже через тиждень були із закритими вікнами.




Нам надали робочих, пригнали піканіску — спеціальний підйомник для робочих, тому що доступу до вікон ізсередини будівлі немає, тільки ззовні. І вже на наступні вихідні ми відкрилися для відвідувачів. Отака історія. Крім того, нам дуже допомогли люди, без їхньої фінансової та інформаційної підтримки, а також фізичної допомоги на волонтерських засадах музей би не впорався.


У нас колекція лишилась просто неба, а колекція не може так лишатись, тому що волога і температура зруйнують усе. Поки проводиться консультація з фахівцями і виробниками вікон, тому підрахунок витрат на відновлення продовжується.

Збір коштів досі триває.


Благодійний рахунок музею:

UA958201720313271001302009806

Код ЄДРПО 19020229

Повна назва установи: Національний науково-природничий музей Національної академії наук України (скорочено — ННПМ НАН України)

Призначення платежу: благодійний внесок




Над матеріалом працювали:

Фотографиня:

Коректорка:

Олександра Онопрієнко

Анна Пастушина

Авторка, інтерв'юерка та транксрибаторка:

Богдана Горбань


Знаєте когось, хто може стати героєм нашого проєкту? Заповніть анкету та поділіться історією цієї людини