«Я народився в Києві в Жовтневому районі на Відрадному. Моя мама переїхала вчитись сюди із Хмельницької області. Київ мого дитинства — зелений, зі свіжим повітрям, з великою кількістю фонтанів і щоденним футболом у дворі. Коли я був малим, постійно жив районом, у шкільні роки тусувався на Хрещатику, а все студентство пройшло в роботі, бо я хотів вирватись із батьківського дому і знімати своє житло.
У моєму дитинстві Київ був абсолютно радянським містом.
Тут не можна було виділятись, існувало суспільство людей, які мислили категоріями минулого, обмеженнями. Кожного літа я їздив до бабусі в Хмельницьку область, де великі яблуневі сади. Ми з хлопцями збирались і трусили яблука, а потім продавали — то були перші мої серйозні гроші і свідомий заробіток.
Я закінчив університет у 2006 році, пройшло два роки після Помаранчевої революції, настав час руху і змін, відкривалось багато пивних закладів — накурені зали, перші студентські гроші. Коли тобі 20, ти не думаєш про стратегії майбутнього, ти хочеш зустрічатися з друзями і зриватись у подорожі. Ми їздили до Криму і на Казантип. Ще з часів студентства я завжди мав паралельно по 2-3 роботи, довго працював у сегменті HoReCa, потім працював в аудиторській фірмі і хостесом на продажі сигарет.
Це часи легендарних і улюблених пабів Bierstube і Viola’s.
Через якийсь час відчув, що виріс і готовий до своїх проєктів, що маю рухатись далі. Потрапив на навчання до програми Upgrade Yourself, де ми розбивались у великі команди і мали створити бізнес і соціальні проєкти. У нашій команді ми розробили бізнес-модель фестивалю здорової їжі Best Food Fest і провели його у 2012 році в М17, він був супер-успішним, нам вдалося навіть заробити. Наступний був у НСК Олімпійському. Ми провели сім фестивалів за два-три роки.
Паралельно я потрапив у кінобізнес, і це був шикарний час, коли можна було реалізовувати будь-які ідеї на великому екрані Кінопанорами! Спочатку допомагав Кирилу Марікуці, з яким вчилися в Апгрейді організовувати KISFF — Київський міжнародний фестиваль короткометражних фільмів, потім «100 фільмів за 100 хвилин».
Паралельно розвивав свої власні проєкти — Travel Days (короткий метр про подорожі з усього світу) та кілька проєктів із рекламою на великому екрані: Фестиваль соціальної реклами Kyiv International Social Advertising Festival, Super Bowl — найдорожча реклама світу, та кілька разів купували права на показ переможців Канських левів.
Кажуть, що в Україні немає середнього класу, натомість у нас з’явилося дещо інше — клас революціонерів, людей, які після Майдану будували все з нуля і готові були діяти заради своїх ідеалів.
Так само й зі зміною формату закладів: стався мікровибух всередині галузі, у нас з’явилися гроші, зростав момент діджиталізації світу, ми дивились через інтернет на інших, потім почали самі їздити і надихатися їхніми прикладами. Більше людей стало працювати на фрілансі, їм зручно вийти у кав’ярню, замовити кави і працювати. Це також про свободу вибору.
Я багато де був за кордоном і розумів, що нам не вистачає винних закладів. Приблизно в 2014 році я побачив пляшку класного українського вина, чого не траплялося зі мною раніше. І у мене виникла ідея: якщо я знайшов це вино і воно хороше, можливо, я знайду ще якісь хороші українські виноробні, які зможу показати ринку, — так народився фестиваль вина Kyiv Food and Wine Festival. Через якийсь час я пішов далі. Якщо я можу один раз зібрати кілька тисяч людей в одному місці, значить, я можу їх зібрати в одному барі.
Мені хотілося прищепити культуру вина українцям, популяризувати наші вина з маленьких виноробень. З цією ідеєю народився наш винний бар Like a local’s.
Я ідеолог проєкту, маю ще двох партнерів Рому і Женю, завдяки яким усе відбулось.
Наше українське вино схоже на підлітка, який ще набиває ґулі і намагається всім сподобатись, хоча у нього багато мінусів і він невпевнено стоїть на ногах, але дуже хоче. Часом це є проблемою, тому що іноді швидкість у певних моментах не потрібна. Але, як і всі підлітки, воно дуже норовливе, егоїстичне і нестримне.
Якби Київ був вином, я би зарахував його до помаранчевих вин Amber. Воно брутальне, нове і не таке, як інші. Не всі його розуміють, але ті, хто розуміють, постійно знаходять багатогранність. Місто або подобається, або не подобається. Київ можна любити за свободу, це місто можливостей, і я, хлопчик з Відрадного, довів це собі. Оточення мого дитинства сиділо в тюрмі або губилось від наркотиків. Я так не хотів.
Мій улюблений час у місті — це літня ніч, коли світиться наша тераса на Хорива, люди п’ють вино, чути розмови, перехожі ходять поряд. У цю мить відчувається шум вулиці, ти стаєш частиною міста і ніби енергетично з’єднуєшся з ним. Ваші серця б'ються в унісон.
Свої вихідні я люблю проводити в парках. Раніше жив поряд із Кловським спуском, і це була моя найулюбленіша квартира того часу. У вільний час я йду гуляти в Парк слави, далі в сторону Маріїнського, потім через Арку дружби народів, потім Володимирською гіркою і Андріївським узвозом. Андріївський має свою енергетику, у тебе враження, що ти наче ходиш по історії. Мені подобається річковий вокзал, щоб посидіти біля води і далі йти на Труханів. Це маршрут години на три точно.
У моєму розумінні і в моєму оточенні жителі Києва — це люди, які своїм прикладом готові змінювати місто і країну. Це люди, які роблять те, що їм подобається. Люди, які вміють правильно відпочивати. Люди, які розмовляють вже не тільки англійською, вони вчать іспанську і німецьку, подорожують світом. Коли ти знаходиш можливості і не жалієшся, що все погано. Ти можеш приїхати з будь-якого міста і села, і Київ дає тобі можливості для пошуку сенсів і власних змін».
Сергій Клімов, співзасновник Like a local's wine bar