Іноді дослідження міста починається, щойно виходиш із під’їзду багатоповерхівки. Такою опцією можуть похвалитися, наприклад, мешканці Оболоні, котрі щодня бачать зі своїх вікон озера — білі (а в часи гуглу — блакитні) плями на карті Києва.
Ланцюжок озер огинає Оболонь дугою від Північного мосту до виїзду на Вишгород, приблизно повторюючи розташування старого русла річки Почайни. Насправді це не зовсім озера, а система штучних водойм Опечень та ще кілька рукотворних озер, які виникли у 1960-70-х роках при будівництві району Оболонь, коли створювали піщану подушку для споруд і з місцевих озер-стариць (відокремлені частини старого річища) Почайни забирали ґрунт для намиву навколишніх територій. Відповідно до технічного плану будівництва району, їхнє призначення прозаїчне: це відкрита дренажно-каналізаційна система, куди надходять дощові води і яка вберігає навколишні будівлі та дороги від затоплення під час паводків (тож купатися там ой як небажано).
Проте вчені з Інституту водних проблем і меліорації Національної аграрної академії у своєму експертному висновку підтвердили, що новостворені оболонські озера, невеличкі протоки між ними та річка від них до Дніпра — це та сама легендарна Почайна.
Почайна (вона ж Почай-ріка, Пучай, Почев, Пічаня, Пачаня, Опічань) — літописна річка, у водах якої Володимир Великий 988 року хрестив Русь.
Тисячу років тому місце її впадіння у Дніпро було майже біля пішохідного мосту, але поступово піщана коса, яка відділяла Почайну від Борисфена, розмивалася й у 1829 році зникла остаточно, гирло скоротилося і відтоді місце впадіння у ревучий перемістилося на Оболонь. Річка мала чимало рукавів і тихих заводей, ця давніша версія оболонських озер належали Кирилівському монастирю і називалися Кирилівською Оболонню. Ба більше, подружжя археологів Іван і Ганна Шовкопляси знайшли у верхів’ях річки стародавнє поселення, яке існувало протягом дев’яти сторіч, починаючи з II століття до нашої ери.
Загалом оболонські озера — це історія про непричесану природу посеред тотального урбанізму. Їхні узбережжя не такі просторі, щоб відчувати себе в затишному рослинному довкіллі, оточення не дуже пристосоване до відпочинку, і через вкраплення індустріальних елементів ландшафту, які треба долати, комфортного занурення у пригоду також немає. Тож якщо хочеться релаксу й пікніка в естетиці котеджкор — вам точно не сюди. Однак ці місця дарують чимало несподіванок, і цей контраст дуже цінний: крізь гул машин раптово чути стукіт дятла, чайки пролітають над дротами ЛЕП, качки пливуть біля бетонного берега, через маленький стік-струмок переходиш по зваленому бобрами дереву, на наїжаченій купі залізяк пташине гніздо. Ці неочевидні сліди занепаду, освоєння і співмешкання — якраз вони дивують.
Почати прогулянку вздовж озер можна від парку «Наталка». Ми пройшлися берегом і околицями семи озер, із назвами яких є невелика плутанина, отож, рухаючись від транспортної розв’язки на перетині проспектів Степана Бандери та Володимира Івасюка вздовж каскаду озер у напрямку станції метро «Героїв Дніпра», ми відвідали:
Вербне / Дзеркалка
Йорданське / Нижнє / Опечень-1
Кирилівське / Верхнє / Опечень-2
Андріївське / Богатирське /Пожежне / Опечень-3
Пташине / Лугове / Мале / Опечень-4
Лугове / Опечень / Опечень-5
Мінське / Опечень-6
Вербне, Йорданське, Кирилівське, Мінське — це озера, які підходять для прогулянки, адже більш-менш або ж добре облаштовані. Любителі поблукати промзонами вподобають Пташине та Лугове. Трохи осторонь залишилося озеро Біле, та й до Міністерського і Вовкуватого ми не дійшли, тож попереду нас іще чекають відкриття.
Перше у плеяді — озеро Вербне. Це затоплений піщаний кар’єр (паралельно існує версія, що озеро має природне походження), який не належить до системи Опечень. Оболонці використовують озеро як локальний курорт із 80-х років, тут є облаштований пляж для купання і ціла низка диких пляжів. Загалом територія довкола плеса — ніби доглянутий ліс. На березі є дитячий і спортивний майданчики, а взимку тут влаштовують ковзанку та гуртуються моржувальники. В озері зустрічається червонокнижна папороть сальвінія плаваюча, а ще понад 20 видів риб.
Йорданське озеро — найбільше, найглибше (сягає 17 метрів) і найчистіше з оболонських озер. У 2020 році активісти висадили на озері рожеві та червоні лотоси (німфеї), на його березі у хатці на дереві жив відлюдник, а на іншому березі знаходиться місцеве кладовище домашніх тварин. Якраз перед початком повномасштабного вторгнення довкола озера заклали парк, а саме озеро розчистили, завдяки чому під очеретом знайшли білий річковий пісок і з'явився новий Білий пляж. Водойму вподобали дикі качки, чайки, бобри, черепахи, раки, риба та безліч молюсків.
Кирилівське озеро — третє від дніпровських заток, первісно було єдиним цілим із Йорданським озером, але згодом їх розділили дамбою. Насип збудували, щоб усередині нього прокласти тунелі метро, а згодом його поверхню закатали асфальтом і так подовжили Оболонський проспект, поєднавши його з районом станції метро «Почайна». Це край очерету й рогозу, який окупували рибалки.
Далі за трамвайними коліями йде озеро Андріївське, затиснуте між кількасмуговою вулицею Богатирською та промисловою забудовою. На його березі розташована пожежна частина, тож звідси альтернативна назва водойми, а маленький фрагмент набережної облаштований лише біля житлових будинків. Озеро непримітне, красивих місць для відпочинку тут немає. Латки польових трав і стіни очерету чергуються із залишками лісу, заплетеного ліанами дикого винограду і хмелю.
Звідси починаються трохи сталкерські місця: залізничні колії, гаражі, промислові уламки, проходи під мостами, цистерни, графіті, стічні труби, вижовклі трави й очерети, опори високовольтних ліній — так і хочеться кинути поперед себе гайку (якщо ви читач або глядач) чи болт (якщо геймер) та перевірити, чи немає аномалії.
Пташине — крихітне озерце з краєвидом на гаражі, Лугове розташоване вздовж колій за заводом Оболонь. Озеро досить довге, і прогулянка між деревами, крізь хащі, попід гаражами й бетонними брилами заводу виходить досить атмосферна.
Останнє у каскаді — озеро Мінське, воно дещо краще облаштоване: з одного боку промзона, а з іншого — житловий масив, де можна прогулятися, хоча місцевість усе одно дикувата. Тут ростуть верби — і старі розлогі, і молодий верболіз, — які беруть озеро в зелене кільце.
озера: Пташине, Лугове, Мінське
Загалом навіть ті озера, які близько до житлових будинків і мають цивілізовану доріжку для прогулянок, з іншого боку (зазвичай ближче до магістралей) трохи непролазні — усе одно там можна бути ближче до природи і продиратися крізь нетоптані хащі.
Зараз ці озера поступово намагаються інтегрувати в щоденні маршрути місцевих жителів і перетворити їх на рекреаційні зони: територію довкола Вербного облаштували, створюють парк на берегах Йорданського, частину берегової лінії Кирилівського озера окультурили. Річку також намагаються повернути до життя: восени 2021 року частину русла Почайни відвоювали у забудовників і почали вивільняти з колектора — із дна та берегів знімуть 900 тонн бетону та повернуть природну геометрію річища (над цією частиною водних угідь можна віртуально політати). Разом із озером Вовкувате, до якого ми не дійшли, вона стане частиною парку «Почайна», котрий поєднає озеро Йорданське із парком «Наталка» у суцільний зелений маршрут.
А тим часом хвилі Почайни, закутої в колектор та розлитої в чаші нових озер, гойдають качок, а її води і береги стали прихистком для черепах, видр і бобрів.
Якщо вам подобається наш проєкт та історії, які ми збираємо, будемо вдячні за підтримку на патреоні чи одноразовий донат.
Над матеріалом працювали:
Авторка та редакторка: | Фотографиня: |
Анна Пастушина | Ірина Чергенець |
Дизайнерка мапи: | |
Олександра Онопрієнко | |
Comments