«Київ мого дитинства був настільки великим, що до 25 років я постійно відкривав для себе щось нове. Було багато однакових тролейбусів із жовтими і червоними смужкам та жовтих Ікарусів з гармошкою. На горі Щекавиці, де зараз мечеть і будівництва, було дике місце — ліс з бузку, який навесні квітнув і пахнув. Той Київ суттєво відрізнявся від сьогоднішнього: кожен район виглядав інакше, мав своє обличчя і архітектуру. Це мені страшенно подобалось, але нині безповоротно втрачено. Я пам’ятаю багато будинків, яких вже немає фізично, але їхні душі досі на тому ж місці.
Так вже сталось, що я прожив 21 рік у спальному районі і завжди кажу, що я — з Акадєма. Люблю його. Живучи в такому спальнику, ти маєш інші можливості, наприклад, половити рибу і зібрати березовий сік з дерев, як ми робили. Найважливіше, що там було — це природа. У 10 хвилинах від дому місто вже закінчувалось, і ти опинявся в іншому світі. Глибше за дев’ятиповерхівками також можна було знайти багато дореволюційних садиб. Таке собі маленьке місто в місті.
З 2012 року я живу на Щекавиці над Подолом. Поділ люблю через людей, через ком’юніті району. Тут хіба всі знають один одного і разом відстоюють свої інтереси. Жителі мають вплив на розвиток Подолу і їх чути.
Мешканці створили «Самосад», не дали ввести в експлуатацію жовтий будинок-монстр на розі Костянтинівській і Валів, бо активісти судяться з забудовником. Гостинний двір. На Подолі проводяться вечірки, в яких об’єднуються кілька барів, локальні мешканці обговорюють майбутнє району на зустрічах, під час кінофестивалю Docudays учасникам давали знижки в місцевих закладах. Люди, які мають бізнес, інтегровані в культурний процес району і все працює гуртом.
Сьогодні влада в Києві належить забудовникам, тому ми і спостерігаємо період масової хаотичної забудови. Кожен поспішає урвати собі шматочок. Хаос — це слово, яким можна описати Київ останніх десяти років. В 90-х і 2000-х з більшості центральних вулиць прибрали трамвай. У 2004-му розірвали єдине сполучення трамваю між Лівим і Правим берегом. У містах, де пішохід в пріоритеті — вільні від машин широкі тротуари, велодоріжки і громадський транспорт. У нас поки в пріоритеті автомобілізація.
Я не розумію, як можна було проїбати стільки зелені на вулицях. Місто сьогодні кинуте напризволяще і кожен рулить як може. Є багато позитивних ініціатив серед молоді, з іншого боку безкарність розв’язує руки покидькам.
Оскільки немає загальної стратегії розвитку міста, все робиться точково. Це через відсутнє почуття власності. Це все — не твоє, хтось тут проїздом, хтость вважає, що «твоє» — це тільки до порогу квартири. Київ — це обличчя усієї країни з її красою і потворством.
Але це місто я люблю перш за все за людей, схили і найкрасивіші у світі світанки і заходи сонця. Зрозуміло, що я живу в бульбашці. Місто теж дуже різне і життя тут різниться від району до району.
Останні 5 років Київ — одне з тих місць, де пишеться історія. Потім говоритимуть про це як про певний рух, йому дадуть своє визначення, вивчатимуть його причини і наслідки.
Відчуваю, що знаходжусь в центрі важливих подій, я є їх частиною і учасником. За це я люблю Київ.
З 16 років я почав активно подорожувати і цікавитися урбаністикою. Брав участь у волонтерських проєктах в Німеччині і Швейцарії. Я міський житель і мені подобається міська культура. З часом, коли я побачив вже багато країн, зрозумів, що в Києві є все. Можна знайти приклад будь-яких архітектурних стилів і напрямків. Тут є усе, на що люди їздять дивитись за кордон.
Тут ще сильний комплекс меншовартості, типу все своє хуйове і все чуже — класне. Я якимось чином хотів цю ситуацію виправити. З групою 5 Vymir ми записали альбом «Містолінія», присвячений Києву. Шляхом музики хотіли передати атмосферу і ритм цього міста. Його сірість, меланхолію і загубленість, що теж мають свою красу та естетику. На мою думку, нам це вдалося.
Потім з’явились міські медіаресурси, і я почав писати матеріали про київську архітектуру, найбільше про конструктивізм. Часто чув, як люди називають конструктивістські будинки сірими коробками. Але насправді це дуже продумана сіра коробка. Перший в історії людства напрямок архітектури, де все створювалось для зручності мешканців, де нема нічого зайвого, зважена кожна деталь. Ми маємо розповідати про це, бо нас ніхто не навчав.
Декілька років тому я написав пісню «Київські вулиці» — саундтрек старого і тихого міста. Київ буває і таким, це теж треба вміти бачити. Коли живеш у мегаполісі, ти вибираєш територію, на якій тобі комфортно. Все залежить від того, на чому ти розставляєш акценти.
Зараз я їхатиму в музичний тур Європою і беру з собою листівки, які надрукував з власних фотографій. На них панорами старого міста з різних схилів. Я створюю образ свого міста, і воно має надихнути гостей моїх виступів приїхати сюди. Це моя місія».
Костя Почтар, музикант, автор проєкту Postman