Дмитро Соловйов, Ukrainian Modernism




«Я народився у Запоріжжі, отримав ступінь магістра з української філології та й поїхав підкорювати світ. Треба було раніше, звісно, сучасне Запоріжжя — трошки болото. Хоча все одно люблю його, особливо Хортицю. Переїхав до Мінська, де прожив дуже дивні 2,5 роки. Зрозумів, що на одному місці мені не сидиться, і в 2017 році переїхав у Київ.


Після Мінська, де більш-менш дбають про спадщину, мають ідеальні дороги, розвивають інфраструктуру та піклуються про комфорт містян, занедбаність Києва мене шокувала. Я аж почав цікавитися урбаністикою і політикою, щоб зрозуміти, як ми опинилися в цьому пластиковому світі. Кульмінацією мого шокового стану стала історія з «Тарілкою» на Либідській. Мені на голову не налазило, як можно зносити унікальну споруду, і я поїхавїї відзняти, щоб зберегти будівлю хоча б на фотографіях. Біля «Тарілки» і народився мій проєкт Ukrainian Modernism. Я усвідомив, що з таким свавіллям забудовників і хаотичною «декомунізацією», коли люди бездумно знищують усе радянське (хоча в законі про декомунізацію сказано, що об'єкти мистецтва не підпадають під дію закону; але ж у нас люди не дуже люблять вникати в суть), спадщини другої половини ХХ століття в нас скоро взагалі не залишиться. Плюс на той момент я вже чотири роки фотографував і цікавився архітектурою, і цей проєкт став місцем, де я зміг розвиватися в обох сферах.


Чому саме модернізм? По-перше, це мій улюблений стиль архітектури. По-друге, це не тільки стиль, а й прогресивна філософія, яка мені дуже близька. Модернізм був просякнутий жагою експериментів і формотворення.

Модернізм — найсміливіший стиль в архітектурі з усіх, який нарешті повністю порвав із класицизмом і відмовився від декоративності. Він також став першим інтернаціональним стилем — ніби весь світ об’єднався заради прогресу.

Після старту проєкту я іноді прокидався о шостій ранку та до роботи їздив фотографувати об’єкти. Потім ішов у офіс працювати, а ввечері знову фоткав. Це було як початок пристрасних стосунків, де ви перші тижні просто не можете один без одного.


На ведення спільноти я витрачаю весь вільний час. 2-3 години займає лише підготовка однієї публікації, що вже казати про польові дослідження: я намагаюся регулярно подорожувати по Україні в пошуках нових об’єктів.



Люблю знімати у сонячні дні. Хоча модерністські будівлі ефектно виглядають у похмуру погоду, та це вже заїжджена естетика. Я натомість обожнюю колір. Прикро, що собаки не бачать колір, дуже співчуваю їм. Плюс я хочу передати оптимізм 60-х і підсвітити сонечком прагнення архітекторів і містобудівників того часу створити кращі умови для життя.


Чи люблю я Київ? Не знаю. Я втомився від його ворожості: всюди машини, розбиті тротуари, обрубані дерева, кіоски, цар-балкони, сповнені сигаретного диму вулиці.


Єдині острівці спокою для мене — це улюблена кав'ярня неподалік кінотеатру «Жовтень» і, віднедавна, Квіти України. Улюбленого місця, певно, немає.

Раніше мені дуже подобався меморіальний комплекс «Батьківщина-Мати», любив сидіти на його схилах. Але нещодавно Кличко встромив туди найвищий прапор у країні і повністю зруйнував вивірений десятками спеціалістів ландшафтний дизайн комплексу. Ну зате тепер ми поряд із Північною Корею, Туркменістаном, Білоруссю та іншими диктаторськими країнами в списку найвищих прапорів


Я хочу любити Київ, але дуже важко це робити, коли його знищують на твоїх очах і за твої ж гроші. Я плачу податки щомісяця, а вони йдуть на обрізання дерев, перекладання плитки, мости для самопіару Кличка, на жлоборемонти, які стирають обличчя Києва. Навіщо демонтувати історичні ліхтарі і ставити замість них китайські дешевки?


Та й узагалі тяжко спокійно спати, коли місто виділяє майже два мільярди гривень на реконструкцію зоопарку (ну навіщо?!), в рамках якої знищують унікальну вхідну групу, поки весь Київ регулярно залишається без води через зношені труби, історичні будинки розсипаються, а 90% фонтанів міста останній раз працювали в 90-х роках.


Що мене тримає в Україні? Певно, проєкт Ukrainian Modernism. Ще не весь модернізм я показав на своїх екскурсіях, ще не всі міста об’їздив, не всі об’єкти сфотографував.





Та й проєкт уже став чимось більшим, ніж просто пабліком з фотками. Кожна людина, яка завдяки проєкту стала більш уважною до свого середовища, — це перемога для мене. Вірю, що особа, яка стала уважною до архітектури, буде уважною і до екології, і до прав людини. І сподіваюся, що в наступних скликаннях Київської міської і Верховної рад депутатами будуть компетентні небайдужі лідери, а не бізнесмени і політики-пристосуванці.


Про що мрію? Об'їхати Латинську Америку. Я обожнюю тамтешню культуру, природу, фольклор, і людей — відкритих, теплих, живих, щирих, емоційних (прям як я, лол). Та й модернізм там нівроку Нещодавно повернувся з Мексики і, здається, залишив там своє серденько».


Дмитро Соловйов, автор проєкту Ukrainian Modernism


Знаєте когось, хто може стати героєм нашого проєкту? Заповніть анкету та поділіться історією цієї людини