У студії звукозапису за чаєм у теплому світлі лампи ми з Всеволодом Корецьким поговорили про дім Vertuha — вільний музичний простір для своїх — і про їхні незвичайні вечірки. Він, архітектор звуку і майстер підбирати музику, склав для нас сет треків, які в нього асоціюються з Києвом.
МУЗИЧНІ ШУКАННЯ
Мені здається, я пам’ятаю кожен день свого дитинства з віку 6-7 років. Маленьким я ходив на бокс, мене записав дідусь, він працював масажистом у комплексі «Динамо». Поки його команда тренувалася, я також займався. Спорт — це класна тема, він додає впевненості. Потім грав у футбол і ходив у художню школу.
У школі я був відомим, класу з 6-7 постійно з телефоном ходив і завантажував туди музику. На ті перші девайси з мегабайтом пам’яті — фрагменти по 15-20-30 секунд, пізніше вже можна було більше накидати, і я туди пакував танцювальні треки. Старшокласники підсміювалися: а що, малий, ти по клубам вже ходиш? Але бачили, що слухаю я круте.
Зацікавленням музикою завдячую вподобанням моєї мами. Вона завжди слухала щось веселе, якесь диско, Boney M, Modern Talking, усе модне у 80-90-х. Різні напрямки музики поступово в моє життя входили: десь там у мене і Рамштайн звучав (я їх зараз не слухаю, але аранжування у них класні, експериментальні, скільки вони електроніки різної додавали в музику, це варте поваги), потім поринув у хіп-хоп — починав з Емінема, а далі 2Pac, Biggie Smalls, Dr. Dre, Snoop Dogg, Jay-Z, Kanye West. І останній в інтерв'ю розказує, що він семплує музику 60-х, соули різні, а я такий: о, цікаво, що це за музика? І почав досліджувати. Мені сподобався психоделік-соул — він пронизує відвертістю, бо афроамериканці співали про рівні права. Я настільки проникнувся емоціями, що засемплував вокал пісні Ain't No Justice гурту The Temptations. І хай що я там цікавого накопував, завжди залишалася любов до дискомузики. А паралельно вже намагався писати власну музику. І, до речі, досі інколи в композиціях чую звуки чи уривки з пісень 60-х, 70-х чи 80-х років.
Я завжди спілкувався зі старшими, ми обмінювалися касетами і дисками, а вони вже починали в клуби ходити. Тож далі друг відкрив для мене хаус, потім транс (ми його знали як музику з фільму «Матриця»). А значно пізніше, коли почав більш цікавитися діджеїнгом, треба щоб знаходити щось цікаве і нове для себе, почав замовляти платівки з Америки. У 2014 році мені було 21. Я жив у Луганську. Мав маленьку студію, бо серйозно музикою почав цікавитися ще з 10 класу, а потім покопав глибше і зрозумів, що хочу її писати. Навчався на інженера-будівельника, бо там була інженерна графіка, мені вона подобалася. Я, напевно, один з небагатьох, хто не купував проєкти будинків, а креслив їх сам. Це був час байдикування і насолоди життям.
Потім у місті почався нездоровий двіж: якісь обурені алкаші щось говорять у мікрофони. Вже тоді можна було простежити причетність росіян, бо просто алкаші б ніколи не зібралися. Коли ракета прилетіла в облраду, а мій будинок там поруч, ми з сім’єю вирішили їхати до Києва. Перший рік було складно: мені як хлопцеві з Луганська часто закидали провину за початок війни, мовляв, ми, луганські, не розібралися, ми винні. Але були люди, які підтримували: деякий час ми ночували у друзів на балконі, жили у друга в гуртожитку, а ми ж не прописані там, то постійно треба було вигадувати, як потрапити на ночівлю. А якось нас не пропустили, було літо, і ми поїхали на Позняки, бо я знав, що там поставили піаніно в парку, і я там якісь мелодії награвав уночі. Це було навіть романтично. Таким спочатку був мій перший досвід дорослого самостійного життя.
Першу роботу я знайшов, коли їхав у потязі в одному купе з розробником інді-ігор, він запропонував писати для них музику, звукові ефекти. В принципі досі я жодного дня не працював на роботі, яка не пов’язана з музикою. Все склалося так, як мало бути. Я відчував, що я хочу, і йшов у тому напрямі.
ВЕЧІРКИ-НЕСПОДІВАНКИ
Я свою справу люблю, тож постійно намагався більше музики «подігати», привезти кілька кілограмів вінілів з-за океану. Організація подій почалася з того, що в кінці 2018-го ми з друзями крутили їх у барі-веломайстерні Lifecycle, і це були радше зустрічі однодумців, які хотіли пограти свою улюблену музику на вінілі. Потім крутили платівки на літньому майданчику бару «Хвильовий», ця колаборація дала нам класний поштовх. Робили вечірку в оранжереї ботсаду Гришка з київським гуртом Komisiia — незабутній майлстоун. А далі стали резидентами Closer і осіли там, поринули в це клубне життя. Нам уже 5 років.Салют! Це Vertuha! — отак починаються сети на нашому ютуб-каналі. І в цій фразі, мені здається, багато тих емоцій, які ми передаємо. Наші події світлі, позитивні, сповнені емоцій. Вони про єдність, щирість і що кожен може бути собою без засудження.
Це про незнайомців, які стають друзями.
І ще це історія про підтримку української культури через івенти. Ми з учасниками об'єднання Vertuha створюємо мікси реставрованого фанку, джаз-фанку, диско, груву родом з України, у яких можна почути фольк, рок, джаз та естраду українських 60-х, 70-х, 80-х років. Тому раджу підписатись на ютуб Vertuha, бо сети старого українського фанку, скажімо, 80-х років досі шокують, бо дуже мало хто знав, що таке існувало. Наш діджей Макс Macka — амбасадор рідкісної української музики, збирає її все своє життя.
Чи варто робити вечірки зараз? Це складне запитання. Різний контекст в різних містах. Всі мають пам’ятати про те, що йде війна. На вечірках я завжди беру мікрофон і говорю про це. Ми збираємо донати, і таким чином люди, які прийшли відпочити, підтримують армію.
Ми відрізняємося від інших вечірок в клубах, у нас свій вайб. Ми не вписуємося у формат електронної сцени, наша музика еклектична: зазвичай працюю в площині фанку і диско, інколи роблю едіти і реворки, електронні ремікси, додаю фрагменти техно, груву, дигерської музики, лайтового техно-хаусу, соулу, R&B. Також залучаю акустичні інструменти, скажімо, духові. І нещодавно он підспівувала національна капела «Вертуха» — жартую, звісно, ми просто запросили друзів-вокалістів.
Наші вечірки розвантажують голову. Дають вихід емоціям. Думаю, через позитив люди можуть виплескувати свій негативний досвід. Наші вечірки — це тепла атмосфера на кожному етапі взаємодії з аудиторією: на фейсі в нас дуже яскраві люди, як-от Діва, — гарантія цікавого досвіду ще на порозі, а не фейсконтроль із покерфейсом. Яскраві декорації з дискокулями, пончики від Ponchyk boy. Навколо тебе краса, усмішки. Люди, які до нас приходять, відкриті і позитивні, вони дозволяють собі незвично вбратися: у рожеве, червоне зі стразами, срібне, леопард, образи з ретроцирку та магії, щось етнічне. У нас немає снобізму, а є правильний глем — позитивний, веселий, без пафосу. 2024 року ми плануємо реалізувати проєкт «Дім Vertuha». Це буде поєднання клубу, студії, коворкінгу, лекторію. І цей простір буде доступний тільки для наших патронів.
ЗВУКОВИЙ ЛАНДШАФТ КИЄВА
Задовго до того, як Євген Філатов зробив свій проєкт зі звуками міст різних, я теж про це думав: ще році у 2015-му хотів записати, як звучать різні станції метро, та їздити по різних районах Києва і записувати звуки. Воно так і залишилося ідеєю, хоча пізніше ми з другом таки частково втілили її для реклами: взяли мікрофони і буми, ходили по місту і записували різні звуки, це був прикольний експірієнс. Класні звуки тоді вдалося записали в Arena City: дощ, якісь шуми, хтось на бекграунді матом кричить. І якщо зараз вдягнути навушники й увімкнути цей звук, то мені зразу уявляється футаж типу Neon Tokyo — ніч, дощ капає, Токіо, але це Arena City.
Сучасний Київ звучить мені музикою, цілою добіркою музики. Lucas Bird робить автентичний і незвичний музон. У Dima Figurat дуже прикольні проєкти — Сhocollab, Figurat. У Vidrada українське звучання. Ще Vladislava Melis і Daniel Okaro класні, у них сучасний R&B’шний саунд. Гурт Komisiia — наші друзі, дуже раджу. Our Atlantic важливі, їхні роботи із класними текстами, це вже серйозніше мистецтво, доросле. Blooms Corda, звичайно, неймовірні — і вірші, і легкість у музиці. «Електромед» — окрім них, ніхто в Україні не робить якісно фанк і електробугі, там таке поєднання і мелодії, і ритмів, і текстів — усе круто звучить, рівень, як кажуть олди. Загалом усе це світла музика, яка надихає, заряджає позитивом і повертає до життя.
Для молодих українських виконавців продюсую окремі треки або альбоми. Колись давно, коли пісня «Сумний фанк» гурту Komisiia ще була російською, я почув цей трек по-іншому і запропонував своє бачення. У Lucas Bird пісню Art Class переробив, отримав від нього класний фідбек і спродюсував йому останній альбом. Із «Електромед» разом працюємо, загалом багато цікавих проєктів і багато захопливої роботи (уривки ще не релізнутих треків є в нашому подкасті — ЖК).
Київ на тебе впливає, хочеш ти того чи ні.
І на внутрішній розвиток теж. Він дає багато можливостей, інколи й копняка під зад. Київ швидкий, а я звик до повільного, і на противагу довколишній метушні намагаюся не квапитись, не поспішати, йти повільніше. Мені взагалі подобається сидіти вдома і писати там музику, але якщо виходжу назовні, то люблю ходити пішки і в певних районах знаходити те, що мені імпонує: парк Шевченка, Пейзажна алея, Велика Житомирська. Переважно жив у районі Палацу «Україна» та Золотих воріт, мені дуже подобається в центрі, а студія на Львівській площі, і прогулянка на 40-50 хвилин — це, ну, окей, пройдусь. Я консерватор, не люблю обирати нові місця: якщо знайшов у парку Шевченка місце, де можна почитати книгу, то, певно, 20 років там тусуватимуся. Може, це тому, що всі ми часу маємо небагато. І я до свого обережно ставлюся, не хочу марно витрачати, а якось класно його проводити.
Якщо вам подобається наш проєкт та історії, які ми збираємо, будемо вдячні за підтримку на патреоні чи одноразовий донат.
Над матеріалом працювали:
Інтерв'юерка, транскрибаторка: | Авторка: |
Богдана Горбань | Анна Пастушина |
Фотографка: | Редакторка: |
Маргарита Бібікова | Олена Логвиненко |