Саша, волонтер громадської організації «Зелена генерація»



«З того часу, як я почала перейматись питаннями довкілля, стала жити за принципом «нуль відходів», я більше відчуваю сенс свого життя, користь від того, що роблю. Це одна з причин, чому змінила роботу. Мені було мало просто працювати і сплачувати податки. Я почала шукати себе. Спершу у сфері електромобілів. Потім — у корпоративній соціальній відповідальності. Коли робиш добру справу, то набагато легше донести свою цінність. Відчуваєш, як поступово впливаєш на своє оточення, колеги активно переходять з одноразових стаканчиків для кави на звичайні чашки. Мій чоловік на Новий рік подарував мені компостер для органічних відходів, і ми взагалі перестали виносити сміття з дому. Бо у нас його немає. Після публікації у соціальних мережах про компостер і хробачків до мене звернулось багато людей із проханням прийти і подивитись на нього. Чи він не смердить? Не смердить. Дві сім’ї в результаті теж почали компостувати органіку.


Я виросла у свідомій родині, де нас виховували україномовними і з правильними поглядами, батько завжди цікавився історією України, головними цінностями сім’ї були чесність і порядність.

Але часу перейматись екологією в моєму дитинстві не було. Мій батько працює директором Інституту хімії високомолекулярних сполук НАН України. Воно звучить так, ніби ми зараз полярні сторони, бо я займаюсь екологією, а він досліджує пластик. Але з іншого боку, круто обговорювати з ним біорозкладний пластик. Що переробляється, а що ні.


Коли я прийшла працювати в готель після університету — ми мали обов’язковий тренінг для всіх новеньких — Responsible Business (Соціальна відповідальність бізнесу), в якому вивчали, що треба вимикати світло, сповіщати службу, коли тече кран, сортувати відходи. Потім моя зацікавленість еко почала зростати, і тоді ми поставили зарядну станцію для електромобілів. Алгоритм фейсбуку випадково підкинув мені лекцію Мар’яни Бойко минулого літа, після якої все змінилось. Мене вразило, що все сміття, колись мною згенероване, ДОСІ ДЕСЬ існує. Хоча я про нього вже забула, ніби його й не було. Що на Львівському сміттєзвалищі люди загинули від звичайного, «безпечного» сміття.


Розумію, що великої мети «мир у всьому світі і чиста планета» за своє життя я не досягну. Але якщо ми не почнемо виправляти ситуацію зараз, то в майбутньому нашим дітям доведеться нести відповідальність за наш безтурботний спосіб життя.

В скандинавських країнах кожен другий — волонтер або підтримує громадську організацію.


Вже майже рік як разом із трьома знайомими ми створили громадську організацію «Зелена генерація». Наша мета — зменшення кількості сміття в Україні. Ми читаємо лекції в школах, садочках, компаніях, в ЖК — де є інфраструктура, але люди не вміють сортувати. Підключаємо київські заклади давати знижки покупцям зі своїми чашками. Додаємо їх на мапу проєкту Eco friendly cafe. Тільки в Києві мільйон стаканчиків викидається щодня, і вони не переробляються. Ще ми розробили мапу волонтерів України, щоб активні люди могли знайти одне одного у місті чи селі, де живуть і разом робити екопроєкти, суботники, підтримувати ідеї одне одного. Так ми розвиваємо екологічну культуру. Ми також постійно довбаємо владу, смикаємо за рукав і не даємо розслаблятися. Те, що влада нічого не робить — це нормально. Їх ніхто не чіпає і вони думають, що все ок. І треба показати: чуваки, ви тут довго не посидите, якщо нічого не будете робити.


Якщо вам цікаво життя без сміття, для початку можна залізти у власне відро і подивитись, що там є. Зрозуміти, яке сміття є у тебе в житті. Що ти купуєш і що викидаєш. Більшу частину буде займати упаковка і одноразові речі, від яких можна відмовитись. Спробуйте сходити в магазин з однією торбинкою. Потім розширити квест — і сходити в магазин без пакетів взагалі. Я часом замовляю доставку їжі і овочів додому, прошу все складати у коробки від бананів, загорнути в папір.


Ще раджу почитати три базові книжки, з яких усе починається: Беа Джонсон «Дім — нуль відходів», Наомі Кляйн «Змінюється все. Капіталізм проти клімату» і Марі Кондо «Викинь мотлох з життя».

Я намагаюсь жити зараз так, щоб наступні покоління жили не гірше, ніж ми сьогодні. Щоб у них були ті самі ресурси, аби вони не мусили жертвувати чимось, бо ми себе не обмежували. Сталий розвиток відбувається у світі, коли ситуація не погіршується. Це норма — жити сталим життям, а не чудацтво. Я наполягаю на тому, що це не хобі, а нормальний спосіб життя, яким має жити кожна свідома людина: бути свідомим, свідомо споживати, жити екологічно. А нічого, що вся Європа до 2023 року має перейти на компостування — це всі вони теж диваки?


Брудна футболка, дреди, закручені у хвіст. Це відштовхує, тому у мене є бажання сформувати імідж еко-активіста з іншого боку, без асоціації «ти займаєшся сміттям — це фу». Зіграти на первісних людських інстинктах і створити позитивний імідж, що це красиво, привабливо і бажано.


Чи втрачаю я оптимізм? Так, розумію, що я всього лиш не купую пакетики, а у світі тим часом нафтові установки розбурюють заповідники і забруднюють атмосферу величезними викидами.

Щодня зростає кількість авіаліній і перевезень. Хочеться опустити руки й забити, але що тоді робити? Важливо дати людям зрозуміти, що вони можуть змінювати ситуацію. Бо, по суті, кінцевий споживач будь-якої корпорації — це звичайна пересічна людина. Ніби як ти нічого зробити не можеш, але насправді можеш – відмовитись від купівлі. Ти платиш гаманцем. Недарма зараз розвивається життя у стилі slow living і дауншифтінгу — відмова від надмірного споживання і нерозумного збагачення».


Олександра, волонтер громадської організації «Зелена генерація»


Знаєте когось, хто може стати героєм нашого проєкту? Заповніть анкету та поділіться історією цієї людини