Дуже київські тату. Сет 1


Навесні мінімалістичні татуювання з різноманітними київськими символами стали трендом інстаграму: каштани, жетони метро, знакові місця, мости. Хтось зробив це тату ще до вторгнення, а хтось відчув, як бракує відчуття дому, коли поїхав зі столиці через небезпеку, і набив навесні. Багатьом киянам хотілося мати частинку міста з собою. Справді багатьом! Жителів Києва, які діляться історіями своїх дуже київських тату, так багато, що це лише перша добірка, далі буде!


І якщо ви хотіли би долучитися, пишіть нам ❤️


АЛЛА



У мене три татуювання пов’язані з Києвом. Всі ідеї виникали спонтанно. Перше ― це парне татуювання над колінами: напис LOVE із сердечком і KYIV із листком каштана. Друге ― це силует міста з упізнаваними місцями: арка, «Батьківщина-Мати», телевежа ― на ребрах. Ця ідея виникла завдяки моєму улюбленому гурту про Київ ― 5 Vymir: у них є альбом «Містолінії», де на обкладинці теж силует Києва, але трохи інакший, і мені хотілося щось схоже. А третє у мене на руці ― це квиток Київпастрансу. Він висів у майстерні на дошці серед нереалізованих ескізів. Звісно, квиточок щасливий ― сума перших трьох цифр дорівнює сумі других трьох цифр.


Я дуже люблю київські трамваї. Як можна не любити маршрут до Пущі-Водиці? Зараз цих квитків уже немає, а у мене от залишився, і ця думка мене гріє.

Я киянка, народилась тут, потім батьки переїхали у Вишгород, але мама розповідала, що перші свої 9 місяців я прожила на вулиці Соляній. Там батькам не подобалось, бо поряд був завод, який дуже смердів, і через це ми переїхали. Але я досі вважаю, що не треба було переїздити, я себе завжди асоціювала з Києвом. Після 9 класу пішла в коледж, і от із того часу моє життя знову нероздільно пов’язане з Києвом, усі мої друзі тут.

Київ для мене ― рідне місто, за темпом, за атмосферою, за настроєм це дуже моє місто. Я до 24 лютого доволі багато подорожувала ― відвідала більш ніж 30 країн, але могла тільки один-два тижні побути десь інде, мені завжди хотілось додому, дуже сумувала за Києвом. Київ для мене ― це щось дуже моє. Є люди, які хотіли б десь пожити якийсь час, а я не можу уявити такого для себе. Мабуть, немає таких обставин, які змусять мене звідси переїхати.


ІВАНКА


Я зробила тату на початку вторгнення, десь у березні чи квітні, у Львові, коли там жила (я поїхала з Києва на другий день і повернулась сюди у травні). В той час я вперше зрозуміла, що хочу в Київ. Я багато подорожую, і у мене ніколи не було сильної любові до міста ― я тут виросла і сприймала його як належне. Було багато варіантів кудись виїхати за кордон, там друзі чекали, але я не змогла виїхати, не змогла психологічно. Було ось це відчуття homesick (з англ. туга за домом ― ЖК), дуже хотіла в Київ. Я розуміла, що тут нема чого робити, що все зачинено, а як волонтер я фізично не могла допомагати, бо маленька і слабенька дівчинка.

Побачила в інсті татуювання home, і замість о був каштанчик. Його дівчинка-львів’янка зробила киянам. Захотіла теж зробити тату, пов’язане з Києвом.

Згадала, що на вулиці Рейтарській, де «Каштан», висить дзеркало і я завжди в ньому фотографувалась. У мене є ціла добірка фото звідти, зроблених в особисто для мене значущі дні ― дні важливих спогадів. Знайшла фото, яке мені подобається, де видно частину вулиці, і мені зробили ескіз за ним. Ми змінили логотип трохи, бо я хочу тату асоціювати не з кафе, а саме з Києвом.

І коли я повернулась сюди у травні, я прям зрозуміла що хочу тут бути, що не поїду за кордон, хай як тут буде важко. Я хочу залишатись тут і відбудовувати країну, я принципово нікуди не хочу їхати. І це дуже дивно, бо я завжди кричала, що хочу жити в Нью-Йорку, але зрозуміла зараз, що це не моє.

Київ ― це дім. Дім ― не як місце, де ти просто народився і живеш, а середовище, яке ти хочеш будувати.

Не просто житель-нахлібник, а саме хочеш робити щось класне для свого міста. Особливо зараз. І якщо ми поїдемо, то хто це буде будувати? Київ ― це саме таке місце, яке ти хочеш розвивати, зробити його в трильйон разів кращим. Київ не має бути другим Парижем ― Київ має бути Києвом. Я дивуюсь із того, як люди зараз самоорганізовуються: зараз іде війна, але несеться купа активностей, купа крутих ініціатив. Київ ― це про ініціативи. Тому це дім, який ти хочеш облаштовувати. Коли ти не просто заїхав, ніби у квартиру, а хочеш будувати це все.

СЕРГІЙ


Я зробив тату цього літа, десь у липні, мабуть.


Я з дитинства любив фунікулер, він прикольний як образ.

А ще минулого літа я свою дівчину вчив їздити на велосипеді і ми часто користувались фунікулером, бо було зручно з велосипедом на набережну потрапляти, щоб кататись. І ми спускались на фунікулері вниз, а потім піднімались угору. Багато з цим місцем пов’язано. Потім я побачив, що татуювальник, який мені подобається, зробив сет картинок про Україну: їжаки, колоски, значки Києва, і я там побачив фунікулер. Одразу йому написав.

Я киянин. Мені подобається тут атмосфера. Не можу сказати, що багато де був, але поїздив трошки. І от всюди прикольно, але тут теж по-своєму класно. У мене ще не траплялось такого, що я побував десь за кордоном і такий: ну все, отут хочу бути. Завжди хочеться повернутись. Напевно, якесь відчуття дому ― воно просто є і все.



Над матеріалом працювали:

Фотографиня:

Коректорка:

Олександра Онопрієнко

Анна Пастушина

Авторка та інтерв'юерка:

Богдана Горбань


Знаєте когось, хто може стати героєм нашого проєкту? Заповніть анкету та поділіться історією цієї людини