Євген Іванов, мотокур'єр, двірник



Минуло чотири роки з моменту публікації історії Євгена, якого добре знають мешканці Лук’янівки. Євген зараз активно шукає роботу мотокур’єром у Києві. Якщо ви маєте відкриту вакансію, напишіть нам, будь ласка.


листопад 2018 року


«Я живу на вулиці Пимоненка з 1976 року. Тут я виріс, знаю кожну доріжку, стежинку, щілинку в паркані, через яку можна скоротити шлях. Київ — моє місто. У кінці 2002 року я працював заступником начальника служби безпеки у судноплавній фірмі, мене підставили, обманули, і потрібно було швидко знайти роботу. У мене був моторолер, і я вирішив півроку перекантуватись у кур’єрській службі. І ось досі цим займаюсь — 15 років стажу роботи мотокур’єром. Останні роки я працюю у службі Express Mail.


Люди думають, що це так просто: доставив пошту — і все. Я постійно в голові малюю маршрути, я маю 8 годин, щоб потрапити до 35-40 місць, інколи потрібно щось забрати і відвезти назад.

Буває, за день можу накрутити і під сотню кілометрів. Зрозуміло, що ніяким навігатором не користуєшся — на двоколісному транспорті це якось важкувато. 90 відсотків інформації є в голові, і центр міста не є для мене чимось складним, я знаю кожну вулицю.


Був випадок, коли мене сильно попросили доставити три великі пляшки шампанського. Я, звичайно, відмовився: і небезпечно, і незручно, і не довезу. Нашими дорогами на моторолері це неможливо.

Багато співпрацівників нашої фірми використовують машини для доставки, є піші кур'єри. А мені подобається моторолер, звик. Дуже комфортно навесні працювати — тепла погода, вітер. Взимку, звичайно, холодно, але що лишається? Хто не робить, як говорять, той не їсть.


Добре, що ніхто не регламентує, в якому вигляді мені ходити на роботу. Головне, щоб акуратно. А оскільки я займаюсь військовою реконструкцією ось уже 30 років, то колекціоную різні військові форми та головні убори. У мене є польський кашкет, австрійське кепі, головний убор кавалерії США на Дикому Заході, іноді можу вийти і в ковбойському капелюсі.


Часом помилково вважають, що кур'єр — це людина нижчого сорту. Дуже всі нині статусними стали. Поштовий кур'єр — це не співробітник сфери обслуговування. Коли мені починають грубіянити, то я запитую: «Любі мої, це вам потрібно чи мені? Хочете — відправляйте, не хочете — не відправляйте». Я не залежу від чайових, я маю ставку. Я — логістик, поштар».



березень 2021 року


«Я працюю у Львівському кварталі двірником уже дев'ять місяців. Мене звільнили з FedEx на початку карантину минулого року, як і більшість кур’єрів. Друг запропонував попрацювати тут, і я погодився. Не можу працювати у доставці їжі, я — не офіціант, я — поштар. Зовсім інше.


Чомусь вважається, що двірниками працюють тільки якісь алкоголіки, чому? Це така ж звичайна робота, як і будь-яка інша. Мій робочий день триває шість годин, один вихідний в неділю. Залежно від елітності будинку ставка двірника 5-10 тисяч гривень.


Із часів моєї юності район Лук’янівки змінився в гірший бік, зникає більшість сквериків і парків, яких тут було десяток. Їх замінюють невиразні коробки новобудов.

Залишився стадіон «Старт» і Мала опера, в якій раніше був Клуб трамвайників із кінотеатром. Коли афіша «Київської Русі» мені не підходила, я часто ходив до клубу дивитись кіно. Замість McDonald's був комплекс із кафе, аптек, ремонту одягу та чоботарня. Багато що змінилося.


Звичайно, я сумую за роботою поштаря на мопеді, якій віддав 15 років, але сподіваюсь, що скоро зможу просто купити собі мотоцикл і знову ловитиму це відчуття свободи».


Євген Іванов, мотокур'єр, двірник

Знаєте когось, хто може стати героєм нашого проєкту? Заповніть анкету та поділіться історією цієї людини