«Я — киянка до самих кісток. Моя сім'я родом з Києва — я представляю третє покоління корінних жителів. Моя бабуся, Ірина Пап, була першою жінкою-фотографинею-документалісткою в УРСР. Я дуже пишаюся нею. У ті часи жінка в такій професії була рідкістю — вона для мене приклад оптимізму й енергії. Бабуся довгі роки працювала фоторепортером для газети «Известия» в Україні, знімала Хрущова і Кастро, фотографувала Київ з висоти польоту гелікоптера — на її світлинах зберігся Київ 60-70-х років. Завдяки її учням і моїй сестрі, бабусиній творчості приділяють зараз належну увагу. Сестра веде сторінку у фейсбуці, де публікує архів фоторобіт бабусі. Якби бабуся була жива, то користувалася б усіма гаджетами: вона була дослідницею.
Я — музикантка. Зараз займаюся своїм сольним проєктом INAIA.
Якось в дитинстві мама віддала мене в хор «Щедрик», де я була другим альтом. У нас був прекрасний репертуар, і я багато чим зобов'язана хору як музикант.
Мені подобалося бути басовою основною нотою, бо на ній тримається весь хор — це фундамент, який визначає гармонію. Коли у тебе п'ять, сім або дев'ять голосів збираються в складний акорд, ти вкриваєшся мурашками від цього звукопоєднання. Шкода, що закрили дитячу філію хору, вона знаходилася біля парку Шевченка.
Народилася я неподалік костелу і перші п'ять років прожила там. Потім родині довелося переїхати на Індустріальну і жити в однокімнатній квартирі разом із собачкою. То були тривожні часи. Якось нам розбили вікно. Шулявка є Шулявка. До того ж у нас був прохідний двір, і батьки нікуди не відпускали мене одну. У школу я ходила на Яр Вал, куди потрібно було їхати або на метро, або двома трамваями, і тато завжди забирав мене зі школи.
Коли мені було 14 років, ми переїхали ближче до Гончара, де я могла спокійно гуляти сама, ходити пішки і слухати музику в плеєрі. Тоді був страшний дефіцит, і я насилу знаходила касети улюблених виконавців. Ми ходили з мамою на розкладки біля Головпоштамту, де продавалися піратські збірники, і я терпляче шукала улюблених виконавців. Біля таких розкладок ставили букву «А».
На Заньковецької тоді був підвал з музичним магазином «Перехрестя», в ньому продавався перший мерч різних груп. Ти міг прийти вибрати альбом, і тобі його записували на окрему касету.
В «Перехресті» я повісила оголошення про пошук музикантів. Легендарне місце.
Мій найзнаковіший концерт був у Києві з гуртом Indie-Ya в 2010 році — влітку ми виступали в будівлі Золотих воріт (моя найулюбленіша станція метро). В цьому історичному стародавньому місці ми відчували себе ніби в капсулі часу — як в печері, де панує особлива енергетика. Тоді все склалося: місце, публіка, енергетика і свобода.
Велика частина моєї тусовочної молодості проминула в кінотеатрі «Київська Русь», куди я ходила на drum and bass вечірки. Коли пізно поверталася додому, трамвай уже не працював, купувала в кіоску лимонад у скляній пляшці, щоб в будь-якій ситуації могла себе захистити, — так з пляшкою і ходила. Часто після школи любила гуляти по Богдана Хмельницького або на метро. Я люблю наше метро досі. Воно у нас дуже чисте, якщо порівнювати з Парижем, наприклад. Відчуваєш себе як в музеї.
У Києві зараз дуже багато творчості — для цього є всі передумови. Вона зростає з труднощів зовнішніх і внутрішніх.
Якби все було надто комфортно, то не було б про що замислюватись і писати пісні: розбитий асфальт — розбиті надії. Тут дуже родючий ґрунт для творчого зростання. Моя сестра 10 років прожила в США і повернулася під час Помаранчевої революції, бо хотіла бути причетною до розвитку міста. У мене теж було багато можливостей виїхати, але я залишилася, тому що Київ для мене максимально рідний.
У своєму кліпі Hypocrisy ми з режисером знімали нічний Київ: моє зображення на проєкторі співає на сітілайтах, на мосту на Нивках, біля Житнього і так далі. Такий мій Київ — люблю його за людей і недосконалості. Дійсно місто — це люди, які його населяють. Зрозуміло, що є претензії до архітектурних ансамблів, але в цих недосконалостях міста є свій шарм. Коли все ідеально — це нудно. Сьогодні місто асоціюється у мене з молодістю, місто молодіє. З часів мого дитинства тут стало більше красивих і молодих людей».
Катя, музикантка, співачка, лідерка проєкту INAIA