Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen).
Затишна кав'ярня 21craft продовжила працювати, коли почалася повномасштабна війна. Її власника Карена нам порадили наші друзі, які живуть поряд. Буквально кожен відвідувач вітався з ним, поки ми говорили. Про переїзд до Києва, кав’ярню і волонтерство під час війни читайте у нашій історії.
Я народився в Запоріжжі, де довгий час працював на заводі токарем. Переїхав у Київ вісім років тому в грудні через запрошення брата — його перевели сюди по роботі, місто йому дуже сподобалось, і він покликав мене. У грудні якраз була Революція гідності, де я теж трошки взяв участь. Київ тоді зустрів мене дуже тепло.
Київ я дуже люблю. Моя дружина звідси, моя дитина народилася тут. Маю тут багато друзів. Люди в нас такі: підкажуть, допоможуть. Місто інтернаціональне, історичне і стовідсотково європейське.
Київ відкритий, класний, світлий, він надихає, сюди хочеться повертатися. Усе це завдяки людям, ми робимо місто своїми руками.
Маю багато улюблених місць у Києві. Це і місце моєї першої роботи на Богдана Хмельницького. Добре пам’ятаю цю вулицю, усю частину до Льва Толстого та парку Шевченка, до Софіївської площі, Ярвал — усе це мені дуже подобається.
Я багато ходжу містом. І зараз мені комфортно будь-де, аби з родиною. Вдома каву не п’ю, ходжу в «Каштан», Blur, Octo, де знаю хлопців і дівчат.
Кав’ярня 21craft
Ідея кав’ярні з’явилася в мене давно. Я в цій індустрії з 2009 року, ще тоді народилася думка зробити щось своє, коли виросту.
Спочатку працював бариста і барменом, потім керував школою бариста і був головним із контролю якості в компанії Gemini (український виробник кави та чаю — ЖК). А 2017-го відкрив першу кав’ярню на Полтавській, тут поряд, і з того часу у мене власна справа. Мені завжди подобався цей район.
Цій кав’ярні вже чотири з половиною роки. Складного шляху при відкритті не було. Було бажання зробити так, щоб людям подобалося, хотілося робити гарно, по-своєму. Працював і постійно думав, що ще додати, як покращити. Потихеньку закрутилося само собою, органічно.
Робимо це місце для наших клієнтів, щоб вони знову поверталися, щоб надихалися, відпочивали, мали час на себе.
Відвідувачі всі класні, і дуже різні, я їх поважаю і люблю. Одночасно в черзі можуть бути працівник житлово-комунальної служби, біля нього жінка з якогось телеканалу чи бізнесмен у дорогому костюмі (поблизу кав‘ярні знаходиться телеканал «Інтер» і дві великі лікарні, у цьому районі багато офісів і банків, а також старих і нових житлових будинків — ЖК).
Зараз обставини такі, що я більше часу приділяю сім’ї. У кав’ярні вже працює троє дівчат-бариста, кухар, бухгалтер. Раніше працював щодня, а цього року вирішив, що мені треба дивитися на свою справу з іншого кута, щоб бачити, де покращити, що додати. Коли я тут, у кав’ярні, я не працюю, це для мене відпочинок.
Ліза і Катя, працівниці кав’ярні: Карен завжди відкритий до діалогу, питає, чи хочемо ми щось змінити, пропонує щось нове, його ідеї ніколи не закінчуються, вже чотири роки так. Із ним комфортно працювати, ти розумієш, що тебе цінують, твоє слово є важливим. Найкращий керівник.
Складні часи
24-го вранці я відкрився, як завжди. Я далекий від політичної ситуації, не сприйняв серйозно. Я точно не думав кудись виїжджати.
Дружина зателефонувала порадитися, що робити, вона була на восьмому місяці вагітності. Ми не знали, куди їхати, і термін вагітності такий, що далеко не поїдеш. Вирішили залишитися, почали волонтерити, це допомагало відволіктися. Постійно щось купували, пакували, відправляли. Кожного ранку вставали і знали, що будемо робити, познайомилися з багатьма людьми, об’єдналися, підтримували і надихали одне одного. Нам була близька тема материнства і дітей, тож ми знайшли великі волонтерські організації, які працюють у цьому напрямку, і долучилися до них.
Наша дитина народилася у квітні, ми тоді були в такому емоційному потоці, постійно щось робили, що страху не було. Ти знаєш свою ціль, що тобі робити, і навіть немає думок про щось погане.
Після повномасштабного вторгнення кав’ярня була відчинена кожного дня. Спочатку людей було небагато, але вони були дуже відкриті.
Коли плин життя звичайний, то є багато речей, що відволікають людину, а тоді було інакше — люди зрозуміли, що всі рівні і всі повинні долучитися до розв’язання однієї проблеми, і не важливо, який твій соціальний статус. Потрібно щось вирішити, можна будь-кому додзвонитися. Це і зараз залишилося.
Українці завжди були відкритими, добрими, душевними. Зараз складні часи, але оця наша доброта — це велика сила. Коли ми робимо якусь справу, то відштовхуємося від внутрішніх цінностей, тому нас важко зсунути зі шляху. Якщо справа добра і робиться з любов’ю, то все буде добре.
Якщо вам подобається наш проєкт та історії, які ми збираємо, будемо вдячні за підтримку на патреоні чи одноразовий донат.
Над матеріалом працювали:
Інтерв'юерка: | Коректорка: |
Богдана Горбань | Анна Пастушина |
Авторка: | Фотографиня: |
Софія Котович | Олександра Онопрієнко |
Транскрибаторка: | |
Тоня Смирнова | |