Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen).
Із квартирника до масштабних концертів на кілька гуртів у Кіностудії імені Довженка. Героїнею сьогоднішньої нашої історії є Іванка, співзасновниця «Лесі Квартиринки» (назва колективу, спочатку суто жіночого, виникла через співзвучність Леся Українка — Леся Квартиринка) — дружніх мистецьких заходів, які знайомлять киян із новими гуртами та людьми. Якщо у вас є мистецький проєкт, можете написати «Квартиринці» про свою ідею, а Іванка разом із командою допоможуть її реалізувати.
Я з Бердичева, Житомирська область. До Києва переїхала, коли вступила в Могилянку, уже четвертий рік тут. Я хотіла в Карпенка піти, але зараз я щаслива, що все пішло цим шляхом. Я помічаю, що у моїх друзів-вихідців із Бердичева ніби якась місія закладена — ми всі любимо влаштовувати щось цікаве.
Я знала про проєкт львівського фотографа, який знімав безхатька, котрий одягався по-різному. Почався карантин, захотілося зробити щось схоже з пані Вірою, вона з Бердичева, там її всі знають. Місцева загадка. Їй 70, вона творча і знайшла себе в такому самовираженні, мені це дуже сподобалося. Мене приваблюють люди, яких важко розгадати, хочеться з ними поспілкуватися.
Фотографією займалася, коли було менше людей навколо — коли жила в Бердичеві, потім на Троєщині, коли ще не мала тут знайомих. Заглибилася в цю частину життя, був час на неї.
Київ прийняв авантюрно, пригодницько. Він був і романтичним, але здебільшого веселим і компанійським. Я жила на Троєщині і перший час майже нікого не знала. У мене була єдина місія — максимально обрости прикольними друзями. Щодня ночувала десь не вдома, знайомилася.
Якщо описувати Київ піснями, то правий берег — це Everybody’s Gotta Live, а лівий — щось із Radiohead. А Київ загалом асоціюється з багатьма піснями: це і «ДахаБраха», і An Everlasting Love, і ті гурти, які виступають на «Квартиринці», щоразу інші. Цілий плейліст «Київ. Компанія».
Якщо говорити про аромат міста, то вранці це запах лаку для волосся, а ввечері — пива. А смак Києва — яблучний.
Для мене незрозумілий контраст, нерівноцінність лівого і правого берегів. Хотілося б, щоб вони дружили, а не були нарізно. Щоби лівий берег відбувся, і люди до нього не ставилися зверхньо. Там інший вайб, ніж на правому, який ми всі любимо.
Свобода, дружба, мистецтво
Іванка до «Квартиринки», мені здається, була в пошуках «Квартиринки». Я завжди могла відчути людину і запропонувати їй роль, у якій вона би гарно почувалася. І водночас я надихалась мистецькими проєктами, де кожен на своєму місці і всі дружать між собою. Коли ми зробили «Квартиринку», я відчула, що вона може рости, ставати спільнотою, давати людям відчуття затишку. І навколо цього все будувалося.
Ми придумали її разом із подружкою Ірою — удвох за руку набагато легше робити щось, одна одну підбадьорюємо. Це дружний парний, навіть колективний проєкт.
Мені подобається бути його серцем, яке завжди б’ється, навіть коли хтось сумнівається. Якби я була сама, цього не існувало б. Чимало людей причетні, і в кожного свої ролі, є 13 голів «Квартиринки» і багато різних департаментів: фотографів — 15 людей, відділ декору — 39 осіб, аудіо та візуальний — троє, комунікацій — двоє, бар — це дев’ятеро. Моя роль — разом з Ірою знаходити і вибирати гурти, які будуть виступати. Давати усім апдейти: що відбулося, хто доєднався. А ще плачу за світло і видаю зарплати.
«Квартиринка» народилася імпульсивно. Ми обирали не місце, а людей, які можуть нам допомогти. І натрапили на «Космос Табір», наші дві спільноти гарно сплелися. Провели три події у них, «Квартиринки» не існувало би без «Космос Табору», він наша опора, взірець, він втілює ідеї. Вони завжди після події пишуть полотно тексту про те, як надихнулись взаємодією, як подобається те, що ми робимо. І це розправляє наші крила. «Квартиринка» стала подією-закриттям майстерні «Космос Табору». Нам треба було рухатися далі. Почали обирати серед барів, які нам пасували і технічно, і за настроєм.
Написали Mezzanine величезний лист і чекали відповіді. Десь тоді я переписувалася з приятелем, який грав на наших «Квартиринках», він сказав, що власник цього закладу — його друг, і допоміг домовитися.
Через цю зміну локації «Квартиринка» вийшла на новий рівень: більша кількість людей, інші гурти. Ми всі стали впевнені в тому, що робимо. Перші події були кволі у плані техрайдерів: забезпечення гурту мікрофонами, підзвучкою, світлом. А зараз ми запрошуємо всі гурти, які нам подобаються, і забезпечуємо їх технічно, як їм треба. Наш проєкт рухають люди, яких ми запрошуємо. Ми вирішили ризикнути і запросили Ragapop. Вони погодилися, і «Квартиринка» апгрейднулась. Тобто ми беремо якусь ціль і працюємо, щоби грамотно все зробити, щоби влитися в новий простір, і все зростається.
Витрати у нас виходить покривати з квитків. Я вираховую, скільки потрібно грошей, щоб утілити задумане, потім скільки квитків продати. У нас немає мети заробити, мета — організувати.
Весь лайнап будується на чотирьох гуртах, які ми з Ірою обираємо. Це каркас, а далі всі доповнюють за своїми смаками.
Ми орієнтуємося не на музикантів, а на відвідувачів — аби їм було максимально класно. Бо люди, які купили квитки на «Квартиринку», — наші друзі.
Ми придумали командні вписки, коли по 10 людей разом купують квитки, приходять групами, потім знайомляться з іншими. Мені завжди хочеться об’єднати всіх, ще в Бердичеві створювала спільні чати, а потім люди ходили гуляти навіть без мене, знайомились. А зараз воно просто навколо музики організувалося. Ті люди, що мене оточують, свіжі, мудрі, усміхнені, дружні. У моєму середовищі все цвіте і розвивається. Дивлюся на своїх друзів — у них такі свідомі проєкти.
Перед війною в нас була велика стратегічна сесія усією командою «Квартиринки», ми говорили про цілі, цінності та місію. А через кілька днів почалася велика війна, і ми на пів року розлетілися, але інформація зі стратсесії залишилася в голові.
24-го різко відсіялися сумніви, чи треба брати російськомовних виконавців на «Квартиринки». Це була тема, над якою я прям плакала і відстоювала їх, пропонувала квоти, аби їх тільки не банити. Тепер, звичайно, думку змінила. Мій тато одразу пішов на війну, у нас із ним є переписка, де я скидаю промо нового заходу, а він — відео звідти, як він відкачує військового. Такий контраст. Часом думаємо, чи має бути «Квартиринка» зараз. Але які умови є, в таких і працюємо. Комендантська? — ок, почнемо о 15-й, щоб встигнути.
Повернутися вирішили в рамках «Космос Табору», це мало бути велике відродження «Квартиринки», яке передбачало 600-700 людей. Але стався скандал, нас розігнали. Ідея зробити велике повернення залишилася, і ми почали шукати місця, які вмістили би таку кількість людей. Так вийшли на Кіностудію Довженка. Це була «Зачарована Квартиринка», як «Зачарована Десна». Дрескод був теж «зачарований», і люди поприходили одягнені, як у кіно, краса.
Коли ми зробили «Лесю Валентинку» до Валентина, виявилося, що задані тематика і настрій об’єднують людей.
Потім зробили «Зачаровану Квартиринку» у кіностудії та переконалися в цьому ще раз. Наступну вирішили зробити «Клюбну» — з Олегом Скрипкою, бо «там будуть танці». Ми почали читати про історію гурту «Воплі Відоплясова», і натрапили на фестиваль «Вивих». Нас вразили їхні перформанси, їхній дух нагадав наші «Квартиринки».
Я дізнаюсь про українську культуру у своїх друзів, бо вони по факту її роблять. Воно сарафанним радіо поширюється. Якщо ти в мистецтві, отже, у тебе багато друзів, вони когось знають, ті ще когось знають. Ragapop ми на Гогольфесті почули. Ми з Ірою іноді влаштовуємо інтенсив із пошуку гуртів. Багато з них знайшли в соцмережах: копаємо в Instagram, шукаємо схожі у Spotify. Любимо неочікувані гурти, щось перформативне, чокнуте, інноваційне. Я іноді люблю пускати формочки «шукаємо таланти». І люди пишуть, хто вони, що хотіли би зробити. Цього разу форму заповнила акторська трупа «Дикого театру».
Інколи наші друзі-хореографи роблять перформанси між виступами гуртів. Хочемо запросити харківський хор, частина якого є гостями наших заходів, але вони поки не можуть зібратися, бо через війну дехто поїхав за кордон.
«Квартиринка» — це подія, де людина точно зустріне когось знайомого, піде до сцени слухати музику. Ми півтора місяця думаємо про цей день, це шість годин класної дружної тусовки. Насправді, не шість, люди потім по два дні проводять разом. Якщо раніше про події частіше говорили організатори, то зараз більше людей самі запитують нас, коли наступна «Квартиринка».
Людина, у якої є мистецький проєкт, може залучити «Квартиринку»: написати про свою ідею, і ми разом її реалізуємо, допоможемо зменеджерити.
Це не робиться для того, щоби бути автором, а для спільної магії. Як випускний у школі — робиться не для людини, яка ставить світло, звук, сцену, а для всіх, святкують усі разом.
Я сама створюю композиції. Класне відчуття, коли у вихорі пишеш щось, а потім хтось каже, що йому зайшло. Але мені не подобається бути на сцені. Краще в тіні, усе поєднувати, організовувати — це моє. А є люди, які живуть сценою, ми для них працюємо.
Улюблені місця Іванки
Їсти я люблю в їдальні біля суднобудівного заводу на Подолі. Це класне місце, в яке багато хто з моїх знайомих ходить. Люблю штаб "Космос Табору", бо там завжди багато знайомих. Наш могилянський гуртожиток на Джона Маккейна, 31а. Бар у Будинку кіно, там смачні наливки. У кіно тільки в "Жовтень" ходжу. А заходи відвідую переважно ті, що організовують мої друзі, і більшість із них у межах Подолу. Поділ топовий, він змінюється, відкриваються нові місця, і з цим приходять нові настрої. Я себе не зараховую ні до хіпстерів, ні до андеграунду, але цікаво за всіма спостерігати.
Якщо вам подобається наш проєкт та історії, які ми збираємо, будемо вдячні за підтримку на патреоні чи одноразовий донат.
Над матеріалом працювали:
Інтерв'юерка: | Авторка та транскрибаторка: |
Богдана Горбань | Софія Котович |
Редакторка: | Фотографиня: |
Анна Пастушина | Олександра Онопрієнко |
Транскрибаторка: | |
Кріс Паращєвіна | |
Comentarios