top of page

Олена, астрофізикиня



Олена Компанієць

Олена Компанієць працює в Головній астрономічній обсерваторії Національної академії наук України, а ще займається популяризацією науки серед дітей і волонтерить для війська. Ми зустрілись у просторі, де Олена записує лекції для дітей, серед телескопів, мікроскопів, баночок із водоростями, різноманітних магнітів для дослідів, і поговорили про дитинство на Херсонщині, волонтерство, наукпоп і те, як мало людина знає космос.





ПОГЛЯД У НЕБО


Не пам'ятаю, щоб мені якісь казки в дитинстві розповідали, але перед сном тато з глобусом і лампою бігав і показував, чого буває день і ніч і що, як і навколо чого обертається. Це я пам'ятаю!

Пам’ятаю себе у віці, коли те, що відбувалося в мультиках, здавалося реальним: місяць із сиру, по якому скачуть миші, і кільця Сатурна, де їздять машини. І яким було дитяче розчарування, коли я дивилася в телескоп і бачила, що це не так!


Тато каже, що вперше я подивилась у телескоп, коли мені було пів рочку. Я цього, звісно, не пам'ятаю. Але, коли була мала, тато часто привозив додому любительські телескопи, щоб на місяць і близькі планети подивитися. Не знаю, де він їх брав. Це було його хобі, і космос був нашою з ним особливою темою для розмов.


Коли навчилася читати, батьки купили мені велику ілюстровану енциклопедію школяра на 400 чи 500 сторінок — по алфавіту про все на світі. Одразу відкрила розділ про Сонячну систему, там була табличка, в якій розписано, де можливе існування життя. Мені в око впало слово «Європа», там було написано, що під шаром льоду можливе існування примітивних організмів. Я з такими переляканими очима, з тою книжкою біжу до тата, кажу: «Ми що, під льодом живемо? Ми примітивні мікроскопічні?». Він пояснив, що йдеться про супутник планети Юпітер, і мені полегшало.


У першому класі думала, що хочу стати астронавткою — я ж хочу космос вивчать, значить, треба туди полетіти! Потім дізналася, що його можна вивчати і з Землі, і цей варіант мені сподобався більше.


Я виросла в селі на Херсонщині, школяркою їздила на поля помідорів або баштан. Їхали о 4-5 ранку і до 11-12 працювали. Обов’язково брали з собою сірники, бо там водиться павук чорна вдова і нас вчили, що потрібно встигнути за 30 секунд припекти укус. Ми вибирали ті кавуни, перекидали один одному, хтось закидав на причеп трактора, а бувало, що посеред поля розбивали кавун і їли рукою, потім усе було липке і за нами ганялися оси. Або ми кидалися помідорами і приїжджали додому всі червоні.


У нас удома взагалі не було засвічення неба. Ліхтарі на вулиці з’явилися, коли я в старшу школу ходила. Тож зоряне небо було просто неймовірне — все видно. Це ж якраз час, коли інтернету, мобільних телефонів іще не було, а по телевізору якусь фігню крутили (мені ніколи не було цікаво ті передачі дивитися), і ми по вечорах, коли була хороша погода, з пледиком виходили. Змагалися, хто більше супутників побачить (їх тоді було ще не так багато, тому треба було уважно поспостерігати), хто більше метеорів нарахує під час Персеїдів, хто більше сузір’їв назве. Бувало, сиділи до глибокої ночі.



Десь до 7-8 класу я жила у світі ілюзій: що астрономія — це просто спостереження в телескоп за прикольними об'єктами (галактиками, планетами), ти їх фоткаєш, малюєш, описуєш, і все.


Пам’ятаю, як стою біля дошки на уроці фізики, щось у мене не виходить і вчитель каже: «Олено, тобі ж фізика треба, ти ж хочеш бути астрономом». А я думаю: «Нащо мені та ваша фізика треба, і математика разом з нею?! Я астрономом і без цього буду!». Потім, у 9 класі, коли ми з татом почали дивитися університети, де можна отримати професію астронома, я зрозуміла, що без фізики і математики все-таки не обійтися, й довелося надолужувати прогалини.




ПУТІВНИК ГАЛАКТИКОЮ



У Києві я живу зі студентських часів, це вже 10 років. Одразу привезла сюди оригінали документів, бо вирішила, що буду навчатися в Шевченка на фізичному факультеті. З ним пов’язані перші спогади про Київ: взимку в аудиторії мінус три, ніколи не забуду, як писала конспект у рукавичках олівцем. Пам’ятаю, як ми всім факультетом ходили на Майдан. У студмістечку була самоорганізація студентів, і дівчат проводжали навіть у магазин, на вахті стояли «коктейлі Молотова», бо ходили чутки, що по місту є тітушки.


Потім я вступила на аспірантуру в Інститут фізики Національної академії наук України, бо в нас в обсерваторії поки що ще немає акредитації аспірантури. Проте сподіваюся, що скоро вона буде.


Загалом моя робота зводиться переважно до читання великої кількості публікацій, пошуку даних і їх опрацювання. Ще одна частина роботи — написання грантів і звітування за ними, адже пів ставки молодшого наукового співробітника — це 3,5 тисяч гривень, замало для життя.


На момент повномасштабного вторгнення чоловік хворів, мали підозру на ковід, тож не міг одразу піти воювати. А коли ми разом пішли у ТРО, мені сказали, що астрофізики їм не треба (я надіялася, бо вмію працювати з великими обсягами даних), а йому — йти у військкомат. Зрештою після багатьох разів записування на листочок він таки потрапив у військо. Наша мотивація — допомогти своїй країні й наваляти росіянам, яких не запрошували.



2014 року ми ще були студентами, і наші захисники та добровольці стримали тоді навалу, завдяки їм ми змогли продовжити вчитися.


Тож я засмутилася через відмову. Як продовжувати свою наукову роботу? У мене в країні війна, люди щодня гинуть, міста руйнуються і взагалі страшні речі робляться, а я що — буду галактики спостерігати? Хотілося бути корисною тут і зараз. Переключитися допомогло волонтерство.


Моє село на березі водосховища. Вже колишнього. Від одного берега до іншого було більш як 20 кілометрів і, звісно, я любила купатися і рибалити — ловити бичка. Тепер води нема, та й до берега не підійдеш, бо з іншого боку вже росіяни. З відходом води люди мусять копати глибші свердловини, розчищати старі колодязі, бо рівень ґрунтових вод знизився, і це проблема.


Село було під окупацією. Його швидко звільнили, але поряд постійно йшли бої, бо вже в наступному селі стояли росіяни. Вони обстрілювали наше село всім, чим тільки могли, тож зараз воно майже повністю знищене. Вцілілих будинків одиниці. Вцілілими називаю ті, в які не було прямого влучання, які ще можна полатати. Таким є будинок батьків — прилітало до них у двір і до сусідів, потрощило стіни, згоріла частина татового виноградника і саду, яблука на деревах попеклися, така пожежа була. А в будинок дідуся і бабусі було пряме влучання, його не відновиш. На щастя, нам вдалося їх вивезти.



Тепер їжджу у свої краї як волонтерка. Туди складно потрапити, але в мене є приписка і мене пропускають як місцеву жительку. Возимо допомогу у прифронтові шпиталі, військовим.


Спочатку я волонтерила самостійно, потім, влітку 2022 року, долучилася до ГО «Крила перемоги». Ми працюємо з точковими запитами, усе тримається на донатах, які би збираємо за допомогою розіграшів і наукпоп-подій. Іноді отримуємо гуманітарну допомогу з-за кордону, але з теперішніми постановами це стане робити складніше, треба набагато більше документацією займатися. А ми маленька організація, у кожного з волонтерів по дві-три роботи, і немає постійного фінансування, щоб узяти когось на ставку. Інколи нам потрібна допомога, тож ми пишемо про це в соцмережах. Наприклад, нам надіслали багато автомобільних аптечок, і їхній вміст треба посортувати: термоковдри, тактичні ножиці (якщо вони хороші) — військовим, бинти, рукавички, пластирі — в госпіталі.




DEEP SPACE



Астрофізика не дарма так називається — щоб бути хорошою спеціалісткою, потрібно добре знати фізику. Усе те, що відбувається в космосі, — це та сама базова фізика.


Я вивчаю не самі зорі, а зацікавлена позагалактичною астрономією, тобто це галактики ближнього (поки що) Всесвіту, а саме ізольовані галактики. Це ті, які протягом останніх трьох мільярдів років не взаємодіяли гравітаційно з іншими галактиками. Вони є наче космічними лабораторіями, адже довго не зазнавали зовнішнього впливу.


Олена Компанієць

Коли ми вивчаємо галактику, то маємо справу з її минулим, бо світлу треба час, щоби досягнути Землі. Ба більше, через розширення Всесвіту джерела світла постійно віддаляються від нас. Уявімо, що був момент, коли воно випромінювалося, галактика була на відстані 100 мільйонів світлових років, то всі ці 100 мільйонів років світло до нас рухалося. Але весь цей час, поки воно рухалося, простір розширювався, до того ж розширювався з прискоренням. Тобто в момент, коли ми це світло зафіксували, вона вже набагато далі від нас. Колись, у су-у-упердалекому майбутньому, може бути, що до нас не доходитиме світло інших галактик. Вони існуватимуть, просто ми їх не побачимо через розширення Всесвіту.


Україна не є країною-учасницею великих спостережних програм, тож я отримую дані не напряму, це не мої власні спостереження. Зʼявляються ініціативи, коли інші країни намагаються підтримувати українських астрономів, і вони запрошують нас до спостереження, але це тільки починається. А поки я беру архівні дані з відкритого доступу. Наприклад, кілька телескопів одночасно спостерігають велику ділянку неба, а я беру мале-е-есенький фрагмент із цих оглядів.


З даними треба вміти працювати: встановлювати відповідне програмне забезпечення, оброблювати їх, щоб з умовно одиничок і нуликів отримати якусь фізичну інтерпретацію, щоб вона була коректною. Інколи на сайті є просто формула і нема програмного забезпечення. Хочеш — сиди на калькуляторі рахуй, хочеш — грайся з Python.


Досі є багато запитань щодо еволюції галактик. Щоб знайти на них відповіді, нам важливо розуміти, що відбувається в галактиці на різних відстанях від нас. Але нова космічна обсерваторія Euclid дасть змогу спостерігати за більшою кількістю галактик. І, знаючи окремі характеристики кожної галактики, — а для цього їх треба спочатку мати, — можна буде рахувати космологічні параметри на різних відстанях від нас. Можливо, ми зможемо зрозуміти, коли саме почалося прискорене розширення Всесвіту, бо воно почалося відносно нещодавно. До цього Всесвіт розширювався, але швидкість його розширення зменшувалась. А потім сталося щось, що призвело до того, що Всесвіт почав розширюватися набагато швидше. Ми називаємо це ерою домінування темної енергії. Але ми не знаємо, що таке темна енергія! Нам відомо тільки, що вона поводиться так, ніби протидіє гравітації, тобто вона змушує все віддалятися.


Що цікаво, ми не можемо прогнозувати, коли знайдемо відповіді на наші запитання або що це нам дасть. Наведу аналогію: технологія GPS не змогла б точно визначати наше місце розташування без рівняння загальної теорії відносності, оприлюдненої Ейнштейном 1915 року, а тоді ніхто не міг уявити, що це буде використовуватися для якихось супутників! Адже щоб визначити твоє місце перебування в просторі, треба мінімум три супутники на орбіті, які мають отримати сигнал від твого телефона.


В астрономії все захопливо. От узяти нейтронні зорі: ми знаємо, як вони формуються, але гадки не маємо, що всередині. Можливо, там якась інша форма матерії. Взагалі, ми так мало знаємо. Адже все те, що ми можемо спостерігати в космосі за допомогою наших сучасних телескопів: усі астероїди, галактики, туманності, випромінювання від чорних дір, будь-які зорі, планети — це десь 4% Всесвіту.




СПРАВЖНЯ ЦІКАВІСТЬ



Мені завжди подобалося працювати з дітьми. У них є вогник в очах, і вони нагадують мене: мені теж усе було цікаво. У мене був тато, з яким можна було про все поговорити, але він не знав відповідей на всі мої запитання. Тому моя популяризація науки завжди була орієнтована на дітей. Вона починалася зі співпраці з ІТ-компанією Globallogic. Вони профінансували там, здається, 10 лекцій під час ковіду. Паралельно з навчанням і роботою я завжди працювала STEM-педагогом (Science, Technology, Engineering & Mathematics — ЖК) у позашкільному навчальному закладі Inventor, і мала постійно бути в курсі новин галузі, підвищувати кваліфікацію. А коли ГО INSCIENCE запустили Science Teens Platform для підлітків, я стала там кураторкою блоку про космос. Ми розробляли і проводили лекції для дітей.


Після повномасштабного вторгнення мене покликали бути освітньою кураторкою в лекторії Science for Kids. Зараз у нас уже п'ятий сезон, ми провели близько 150 вебінарів, які можна безкоштовно дивитися на ютубі. У цьому лекторії ми намагаємося будувати місток комунікації між українськими вченими і дітьми. Шукаємо вчених із різних дисциплін: мікробіологів, генетиків, археологів, зоологів, герпетологів, ботаніків, астрофізиків, біотехнологів. Дітям дуже цікаво, коли вони можуть прийти послухати щось захопливе безпосередньо від вченого чи вченої, тому що це експерти, які можуть відповісти на їхні запитання. Інколи їхні запитання кумедні, але ж так добре, що вони виникають.



Діти вміють і вчаться будувати такі, здавалося б, логічні ланцюжки, до яких не завжди можуть додуматися дорослі. Бо діти мислять інакше. Просто, можливо, хтось із дорослих забув, як воно — бути дитиною.


Якось мій учень підходить і каже: «Олено, в мене є геніальна ідея. Значить, дивися, в нас є атомні станції, там уран використовують. Я знаю, що в Сонячній системі є Уран, а на Землі урану мало. Значить, ми робимо такий стартап: будуємо велику трубу, щоб качати Уран на Землю». Потім, щоправда, ми два тижні поспіль дискутували, чому Уран і уран так назвали. Є запитання, які змушують тебе замислитися.


Вчені у нас надають відповіді лише в рамках своєї компетентності. І це дуже класно, адже формує у дітей розуміння, що одна людина не може бути експертом у всьому. На противагу тому, що ми, на жаль, часто бачимо в медіа, коли одна особа сьогодні «фахово» говорить про геополітику, а завтра про атомну енергетику розповідає.


Завдяки гранту ми будемо створювати науково-популярні офлайн-осередки в Харкові, Миколаєві й Одесі. Бо ми мріємо і прагнемо, щоб діти, які проживають у прифронтових містах, де часто бувають обстріли, мали доступ до науки, до того ж українською мовою. Будемо співпрацювати з місцевими вченими. А взагалі, я мрію, щоб такі регулярні лекторії були в кожному місті України. Щоб у нас було культове телешоу про науку, яке пригадуватимеш і за років 10: коли я був маленьким, то дивився…




СПЕКТРОСКОПІЯ КИЄВА



Моє дослідження Києва почалося з другого курсу, коли зайнялася репетиторством. Побувала в різних районах, дворах, закуточках і правого, і лівого берегів. Поспостерігала, як частини міста відрізняються в плані забудови й інфраструктури: де є метро, трамваї, тролейбуси, а де можна їздити тільки маршрутками — і це воістину цікавий досвід. Тоді в голові склалася мапа Києва, і я досі орієнтуюся, що де є і чим туди доїхати.


Наша обсерваторія розташована в лісі неподалік від лікарні «Феофанія», тож влітку там приємно: свіже повітря, співають пташки. Її збудували за часів зовсім іншого Києва: метро «Теремки» ще не існувало, будинків і освітлення було менше, і астрономи мали прекрасні умови для спостережень. На роботу йду через Голосіївський ліс, і це моє місце сили, особливо коли надворі весна і ще не задушливо.



Я люблю Київ за динамічність, проте не хотіла би, щоб Київ перетворювався на Нью-Йорк, хочеться навпаки більше зелених зон.


Мені дуже подобалося жити в Солом’янському районі біля двох парків, бо вранці прокидалася під спів пташок, а ще там було багато білок і їжаків недалеко біля будинку. Наче в казці.


Гуляючи містом, звертаю увагу на архітектуру, особливо на старі будівлі. Київ стрімко змінюється, і так хочеться, щоб нові будівлі органічно поєднувалися з тим, що вже є. Мені сумно, що люди, які приїздять сюди зараз, не можуть побачити Київ таким, яким я застала його 10 років тому. Пам’ятаю, ходила до Золотих воріт, підіймалася на оглядовий майданчик біля Києво-Печерської лаври...


І люблю Київ за його жителів: у моїй бульбашці ті, хто докладає всіх зусиль, щоб допомагати військовим і робити зміни на краще в тилу, поки вони боронять нас на фронті.

Цей матеріал створено за підтримки ГО "Інститут масової інформації" та за фінансової підтримки програми МАТRА Посольства Нідерландів в Україні.


Якщо вам подобається наш проєкт та історії, які ми збираємо, будемо вдячні за підтримку на патреоні чи одноразовий донат.



​Над матеріалом працювали:

Інтерв'юерка:

Редакторка:

Олександра Лозовик

Анна Пастушина

Фотографка:

Транскрибаторка:

Олександра Дивнич

Тоня Смирнова

Авторка:

Софія Котович









Kommentare


bottom of page