Шрами Києва




Команда «Жителів Києва» пройшлася місцями, які постраждали 10 жовтня, — ми провідали Будинок вчителя, червоний і жовтий корпуси університету Тараса Шевченка, музей Ханенків, природничий музей, Володимирський міст (він же міст Кличка), Український дім.


У куполі Будинку вчителя гуляє вітер, скалки невеликого 170-річного вітража над входом жовтого корпусу прибрали, зруйноване перехрестя відновили, природничий музей досі оговтується і потребує фінансів, а Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків дякує усім небайдужим за підтримку і внески, зараз музей зачинено, проте він активно відновлюється. (У нас нещодавно вийшов матеріал про Олю, яка працює комунікаційницею в музеї, в якому ви зможете почитати багато цікавих фактів з історії улюбленого музею). Парк Шевченка заліковує рани: діти гуляють у парку і використовують цю вирву як новий атракціон, місце збору шахістів (знакова точка на карті Києва, про завсідників якої ми писали влітку) знову багатолюдне, і навіть залізо з неба не зрушило з місця скульптуру Анни Кисельової «Бабуся класична» — символ київської бабусі 80-х років, яка вже понад 10 років вперто сидить на лавці.



Київ та його жителі чинять опір і намагаються жити попри всю небезпеку.

Ми з командою пригадували теплі моменти, пов’язані з цими місцями. Своїми спогадами ділимося з вами.



Аня, редакторка текстів: У Будинок вчителя ми ходили з чоловіком на літературні події, здається, зі «Смолоскипом» пов’язані. Дуже приємні враження залишила напівкругла зала для подій — поєднання білих стін, скромної ліпнини, темно-зелених крісел, і головна окраса — скляний купол. У цих декораціях навіть невдалі літературні спроби звучать не так погано.




Христина, авторка проєкту: Будинок вчителя я відвідувала один раз у 2009 році, коли реєструвалась на програму Work and Travel. Там була виставка різних роботодавців зі США, і ти мав можливість поговорити з ними, подивитись, куди поїхати на роботу на все літо. Це було дуже цікаво і страшно водночас, невідомість і заманлива пропозиція. З того часу я жодного разу не заходила в цю будівлю, але дуже добре пам'ятаю її масштаби.

Тоня, перекладачка: В жовтому корпусі університету я навчалася два роки магістратури. З ним пов’язані і приємні спогади, і не дуже. Особливо приємні пов’язані не так із парами, як із їдальнею університету. Вона була дуже велика, і ми з одногрупниками проводили там багато часу, коли нам ставили вікна між парами. Що ми там їли — не пам’ятаю, але за цей час обговорювалися найбільш цікаві теми. Цей університет для мене пов’язаний із періодом невизначеності майбутнього та пошуків себе.



Аня: А я спогади про жовтий корпус маю досить розмиті, там навчався чоловік, і я іноді чекала його, прогулюючись коридорами. Задоволення було сумнівне через відчуття власної зайвості, чужості. Але склепінчасті стелі та вітражі на сходах — це краса.

Тоня: З парком Шевченка дуже багато спогадів, влітку ми часто збираємося там з друзями на ранкові пікніки, кожен приносить щось своє.


А потім ми обов’язково всі йдемо по млинці з «О’Панаса». Теїні (у Тоні є п’ятирічна доня Тея — ЖК) улюблені — з яблуками і корицею. Був період, коли в парку ми займалися йогою, тому що офіс моєї сестри (куди я ходила на йогу) був у будинку навпроти парку, над музеєм Ханенків. Коли вона там працювала, я завжди писала їй, що проходжу в парку, тоді вона виходила на балкон офісу і махала мені рукою. Звідти відкривався захопливий вид на весь парк і червоний корпус університету. Ну а скільки часу ми провели на дитячому майданчику в парку — не порахувати. Тея могла гуляти там годинами, а я зазвичай встигала за цей час усі свої книжки прочитати.


Саша, фотографиня та дизайнерка: Парк Шевченка я запам’ятала нічним, освітленим ліхтарями. Осіннім, дощовим і без людей. На мою думку, в такому вигляді цей парк розкривається по-справжньому.



Аня: Мій парк Шевченка — це кава і млинці на лавці біля скульптури бабуськи у теплі сонячні дні, швидкі перебіжки, послизаючись на плитці, у плямах ліхтарного світла дощової осені, а ще кругла ковзанка-рафаелка пізно-пізно ввечері, коли майже немає людей.


Наталі, інтерв'юерка: У парку Шевченка я гуляла з другом кілька років тому взимку, перед Новим роком. При вході стояла ялинка, вся територія була прикрашена вогниками, а запах глінтвейну було чутно на весь парк. У нас було небагато грошей, тому ми купили одну на двох київську перепічку і пішли їсти її у парк. Там є і людні місця, де можна познайомитися з кимось, випити запашної кави з млинцями, і місця для усамітнення з книгою на лавці між зеленими кущами.


Богдана, інтерв'юерка: Парк Шевченка у мене асоціюється з дивними побаченнями, дідусями та книжками.


Бо там багато парочок у літах ходить, дідусі грають в шахи і хтось книжку читає. А ще в будках буккросингу молитовники залишають. Дуже живе і кольорове місце, особливо навесні.


Саша: Музей Ханенків — єдиний музей, із відвідування котрого я маю експозиційний каталог. Напевне, відчуваю спорідненість саме з цим музеєм, тому що у них вражаюча колекція графіки, котру я дуже люблю та в техніці якої я свого часу малювала.



Тоня: У музеї Ханенків Тея вперше пішла. Їй було 10 місяців.

Ми з моєю мамою залишили її стояти та триматися за лавку, а самі пішли роздивлятися картини. Повертаємося, а вона йде до нас. Від здивування я голосно сказала мамі: «Дивись, Тея пішла сама!» Інші відвідувачі теж почули, стали повертатися до Теї, підбадьорювати її та плескати в долоні. З тих пір я завжди раджу друзям, котрі засмучуються, що їхні діти ніяк не підуть, повести їх до музею Ханенків.


Христина: Бібліотека Максимовича у мене асоціюється з університетськими роками, коли ми мали можливість їздити сюди і добирати необхідну літературу. Наша бібліотека в Інституті журналістики не була такою великою, тому часом можна було прийти сюди і засісти з книжками. Робила я це дуже мало та рідко. Загалом це перехрестя, де бібліотека, будинок Вчителя та корпуси Шевченка — це такий осередок освіти та культури у місті, тому так боляче було дивитись на відео, коли сюди прилетіло.




Богдана: Чітко пам’ятаю, як ходили у природничий музей сім’єю в дитинстві, там різні цікаві експонати у великій старій будівлі. І великий скелет кита — я мала, а він такий велииикий!


Тоня: У Національний науково-природничий музей ми з Теєю завжди ходимо в день музею, 18 травня, їй там найбільше подобається найперший поверх із каміннями. Ми можемо там дуже довго їх роздивлятися та читати інформацію про різні камінці, до деяких можна торкатися, а Теї зазвичай найбільше це в музеях подобається. Ще там є кімната з панорамно-об’ємними діорамами, наприклад «Українськи Карпати», «Степ» або «Грабова діброва». Але наша улюблена — це «Крим». Завжди на її фоні фотографуємося та уявляємо, що ми знову вдома, у кримських степах і горах.


Аня: Природничий музей — це однозначно улюблений музей Києва. Коли була школяркою, то ходила туди з татом по кілька разів на рік, і геть не набридало.

Геологічна експозиція мене мало цікавила, зате тварини і рослини — о так! Скелети, викопні рештки, відбитки араукарій у породах, мамонти та інші первісні звірі, сучасні дива зоології, яких у зоопарку не зустрінеш, фантастичні красоти ботанічної експозиції… Завжди шкодувала, що рослини поселили на верхньому поверсі, бо добиралася туди вже з останніх сил і з крихтами часу в запасі.


Христина: У природничому музеї я колись робила дуже концептуальну зйомку у стилі фільмів Веса Андресона. Мені цей музей нагадує дитинство, бо він настільки цікавий, яскравий і кольоровий, що жоден інший музей так не захоплює діток, як цей.


Наша флешбек-мандрівка закінчилася на Володимирському мосту (в народі — міст Кличка). При його будівництві використали 700 тонн сталі, виготовленої на заводі «Азовсталь». Мабуть, це й зіграло вирішальну роль, коли 10 жовтня російська ракета приземлилась дуже поряд із мостом, але він вистояв і не зазнав великих руйнувань, тим самим ставши новим приводом для вислову «Всі ми зроблені зі сталі».


Наталі: Міст Кличка — одне з моїх улюблений місць у Києві. З нього відкривається неймовірно гарний вид на місто, особливо восени, коли сонце переливається з жовтим листям, і навесні, коли довкола все цвіте і зеленіє. Пам'ятаю, як одного дня ми з другом зустрілися на Майдані Незалежності, звідти пішли на Володимирський міст і спустилися до Маріїнського парку. Він зараз живе в Португалії і ми рідко зідзвонюємося, але я завжди при розмові згадую нашу прогулянку. А за день до прильоту ракети по мосту ми з Богданою і Софійкою прогулювалися тут поряд, на Володимирській гірці. Тоді дощило, але було дуже атмосферно. Я подумала, що було б класно прийти на міст у таку погоду, взяти парасольку, каву і споглядати Київ і Дніпро під дощем.


Богдана: Скляний міст раніше був частиною улюбленого маршруту — з «Арсенальної» Хрещатим парком, на міст і до Алеї художників. Хоча там завжди дуууже людно. Краще за все ходити рано-вранці.


Тоня: Коли думаю про цей міст, то згадую день, коли ми з друзями вирішили зустріти світанок. Ми прокинулися тоді о 4 ранку, зустрілися на Поштовій площі і пішли гуляти далі через міст до Маріїнського парку.


Пам’ятаю, як там було порожньо та дуже сонячно, ми довго стояли на мосту і дивилися на Дніпро, на Поділ, на те, як прокидається місто і з’являються перші автомобілі та люди.

Христина: Скляний міст у мене асоціюється зі світанком, на який ми прийшли з хлопцем. До вторгнення ми мали традицію зустрічати світанки у різних місцях Києва і під Києвом. Маю навіть серію фотографій із таких виїздів, але війна все змінила, і зараз уже не згадаю, коли ми робили це востаннє. Ще скляний міст продовжив можливість прогулянки від Андріївського через Володимирську гірку, далі через міст і в Маріїнський парк. Так стало набагато зручніше гуляти в центрі.

17 жовтня, до цього переліку додався 120-річний будинок на вулиці Жилянській. Він є частиною київської історичної забудови — зведений на межі 1900-х років у стилі історизм з елементами неоренесансу, фасад цегляного будинку прикрашено ліпними вставками з готичними орнаментами. За словами краєзнавця Антона Короба, це був дохідний будинок купця Іоселіана Іцковича Лева, власника фабрики гнутих меблів і металевих виробів, розташованої далі по вулиці.



Над матеріалом працювали:

Фотографиня:

Коректорка:

Олександра Онопрієнко

Анна Пастушина


Знаєте когось, хто може стати героєм нашого проєкту? Заповніть анкету та поділіться історією цієї людини