Людмила та Олександр



Людмила: «Все своє дитинство я прожила на вулиці Предславинській у тихому затишному дворі, звідки під час прогулянок часто спускалась вниз до костелу. Потім татові дали кімнатку поряд зі станцією метро «Печерська». Він міг обрати, куди виходять вікна, і — о жах! — обрав кімнату з видом на трасу. Було жахливо шумно від машин, влітку спекотно, вікно не відчиниш через шум. А татові тоді подобалося сидіти та спостерігати за рухом машин. Коли я вийшла заміж, сім'я зайняла чергу на житло, і ми з чоловіком отримали квартиру на Оболоні, де я живу до сих пір. Тоді з Подолу на Оболонь ходив тільки один автобус, він був ущерть забитий. Але нам на Оболоні подобалось, ми багато гуляли, купались в озері».


Олександр: «Я приїхав у Київ після армії. Так склалось, що під час війни мій тато був поранений та потрапив у Баку. Поки він відновлювався, його лишили там працювати. А хіба можна було тоді не послухатись? Хоч уся наша родина з України, одна частина — з Хмельниччини, інша — з Кіровоградщини. Мене завжди тягнуло в Україну, і я, закінчивши будівельне училище, забрав документи та приїхав влаштовуватись до Києва. Перший час жив у дядька на Петра Запорожця, потім у гуртожитку на Туполєва, 16Е. Там ми й жили ушістьох із дружиною та дітьми. А в 1985 році ми перебралися у квартиру на Троєщині — і родичі поряд, і можна ходити купатися на Десну».


«Сьогодні наш улюблений район Києва — Гідропарк, найзеленіший. Ми тут проводимо всі вихідні, тому що танцюємо на майданчику. У будь-яку погоду сюди приходимо.

Людмила: «Влітку музика грає з п’яти до дев’яти вечора, взимку танцювальний майданчик теж працює — ми розчищаємо сніг і танцюємо в пальто».


Олександр: «У 2011 році померла моя дружина, і в мене почали вилазити якісь незрозумілі хвороби. Я поїхав на кілька років із Києва до сестри в Баку, потім до іншої сестри. Музику завжди любив, на гітарі раніше грав, танці любив — пританцьовував сам собі, але професійно ніколи не танцював. Потім побачив оголошення в газеті, що у Клубі ветеранів війни та праці на Бастіонній є група з танців для різного віку.


Вперше на заняття я прийшов якраз на 23 лютого, а цього дня жінки вітали чоловіків зі святом — дарували шоколадні медальки. І якось так збіглося, що мене саме Людмила вітала. Так і познайомились».


Людмила: «А я дивлюсь, що він новенький: йому сказали вчити кроки танго, а він, біднесенький, ходить окремо від усіх і вчить. Мені його так шкода стало, запропонувала піти до групи новачків. Привела його та й думаю: треба йому знайти партнерку. А там всі якісь були невиразні, незграбні. Підійшла до однієї худенької та кажу, що візьміть цього чоловіка та будете вчитись із ним танцювати. А вона: ви що, у мене чоловік є! Ось і довелось мені з ним у групі лишитись і вчити його танцювати, хоча я любила завжди це робити самостійно.


Коли він усміхнувся… Як можна було не закохатись? Ось так нас звів танець у 2016 році.

Я з чоловіком розлучилась давно, у 46 років, зараз мені 80. Весь цей час я була сама, закохувалась раз на 10 років, і душа розквітала, як квіточка, але завжди невзаємно якось. Тому дуже звикла до самотності і ніколи від неї не страждала. У мене були стосунки з танцем. Я і танцювати почала пізно, після розлучення одразу. Мріяла, що донька танцюватиме, а вона покинула. Ось я з горя і пішла самостійно втілювати свою мрію».


Олександр:

У людини що головне? Душа. Я Людмилі все життя буду вдячний за те, що вона в мене є. Найголовніше, коли поважаєш одне одного — все є: і радість, і любов, і щастя. Удвох завжди добре, ти відчуваєш плече та руку близької людини.

Людмила: «Ми маємо взаєморозуміння, спільні погляди на політику, однакові смаки в музиці, танці, літературі. Ми Київ дуже любимо, ніколи не думала переїжджати з цього міста. Єдине, про що я жалкую, що в Гідропарку набудували цих закладів. Але нехай. Проте музика! Жахлива. Як у них самих перетинки не луснуть? Це ж дуже шкідливо для організму — слухати таку музику, адже там суцільна примітивна попса. Я спеціально закриваю вуха, щоб не чути цього всього. Куди ж повідомити, щоб якось це виправити?»


Людмила та Олександр



Знаєте когось, хто може стати героєм нашого проєкту? Заповніть анкету та поділіться історією цієї людини