top of page

Тетяна, книгарка


Тетяна, книгарка


У самому серці Києва, неподалік від кам’яних облич «Роліту» (житлового будинку, спорудженого для письменників у 1934 році), що проводжають поглядами перехожих, є місце, де пахне книгами. Якщо любите гуляти цією частиною міста, то напевне звертали увагу на масивні дерев’яні двері та книжки у вітрині. «Академкнига» на Богдана Хмельницького — фірмова книгарня Національної академії наук України, що працює вже понад 80 років. Зараз книгозбірня переживає не найкращі часи. Попри ризик закриття, що тяжіє над закладом уже не один рік, цей тихий світ книг, журналів, нот і букіністики відкритий для кожного. 


Пані Тетяна — одна з берегинь місця, вона може допомогти обрати книгу, знайти потрібні ноти або ж розповісти кілька історій про театральні прем’єри та старий Київ.




ДИТИНСТВО НА КИРИЛІВСЬКІЙ



Я народилась на Подолі, у старому пологовому на Кирилівській. Малою я ще та бандитка була! У нас дитячий садок був недалеко від Володимирської гірки, гарний такий, зі скульптурами. На гірці росли неймовірні райські яблучка (декоративні дрібні яблуні креби — ЖК). А до неї — трамвайні колії, круті сходинки догори. Ну і хто ж нас туди пустить? І от якось я всю групу нашу повела по яблучка. Вихователька виходить, а групи нема. І це мені й п’яти років не було!


На Кирилівській ми жили у великому дворі з шести старих будинків. Наш був триповерховий із чудовим горищем. Чого там тільки не було — старі меблі, посуд, радіо, гамаки… захламлений вщерть! І ми оце дітьми там зависали постійно. У дворі був дерев’яний старий будинок, який ми дуже любили, бо там на першому поверсі продавали морозиво й фініки. А поряд — прийом пляшок від молока. Здаєш одну пляшку — отримуєш 15 копійок. А 100 грамів фініків коштували 8 копійок. Тож за одну пляшку можна було жменьку взяти. І морозиво там я дуже любила — неймовірно смачне, в паперових стаканчиках. Таке ще тільки потім у Пасажі продавали та й усе.



У нас із татом була традиція — щосуботи на трамвайчику чи пішки гуляти до Контрактової площі. Батько там із друзями зустрічався потеревенити, а нас із сестрою пригощали сиропом з автомата і яблучним мармеладом — зеленим-зеленим. Я й досі мармелад люблю, але того смаку вже не знаходжу. Такий у нас був сімейний ритуал на осінь-зиму.


А що ж улітку? У батьків були велосипеди. І от ми в п’ятницю збирались всі разом і ніби як «з Києва» виїжджали в напрямку сучасної Оболоні (тоді її ще не було) на Дніпро. І всі вихідні були на природі, з наметами. Батько величезну рибу ловив і робив юшку за своїм фірмовим рецептом — рибу варив у марлі та завжди подавав окремо. У мене й досі цей намет зберігається. Ми різних людей зустрічали в такі вихідні. Пам’ятаю, якось біля нас зупинились іноземці. Виявилося, мандрівники з Чехії, також на Дніпрі відпочивали. Батьки з ними ще потім довго тримали зв’язок. 


Я і зараз люблю біля води бути. Багато часу проводжу на дачі під Києвом, насіваю там квіти — чорнобривці та майори. Буває, дуже втомлююсь, але мені там подобається — я так від усього відпочиваю. Виходжу раненько до місцевої річки Недри та й перепливаю її хвилин за десять. Без води не можу: як немає змоги кудись поїхати, то в басейн іду, аби тільки поплавати!




СТОРІНКАМИ КИЄВА



Тетяна, книгарка

Дитинство пройшло на Кирилівській, а в 70-х роках розпочалось велике переселення мешканців Подолу, і ми з сім’єю опинились на Лісовому масиві. Тоді нам дуже пощастило з сусідкою: у неї була шикарна бібліотека, я стільки книг в одній квартирі ще не бачила! І вона регулярно мені якісь книжки дарувала, здебільшого класику, а я з 4 років уже читала. І тоді дуже тішилася від таких дарунків — школяркою вже почала збирати власну бібліотеку.


За книжками могла просидіти весь день! Набирала купу таких, що бібліотекарки дивувались. Пам’ятаю, десь у класі сьомому приходжу й кажу: а можна мені, будь ласка, Бальзака «Розкоші й злидні куртизанок». А вони дивляться на мене прискіпливо: ми знаємо, що ви читаєте багато, але цю книгу вам ще зарано!


Люблю перечитувати щось із класики. От «Тигролови», наприклад. Це ж шедевр! У кожному віці книгу сприймаєш по-різному, висновки для себе інші робиш. Зараз читаю здебільшого історичну літературу, відкриваю багато нового. Люблю видання про Київ, зокрема про історію прибуткових будинків. Альбом Котарбінського от уже до дірок догортала! Це видатний художник — розписував київські собори, маєтки, вчив Врубеля.



На час, коли я тільки починала працювати, у Києві налічувалось близько 90 книгарень! І всі були такі різноманітні — проза, поезія, ноти, мистецтво, медицина.


На Майдані Незалежності була книгарня поезії. Біля Головпоштамту пам’ятаю магазин «Ноти», де ще рояль стояв, — там була унікальна підбірка музичної літератури. Далі по Хрещатику був магазин «Мистецтво», де я провела 20 років. Спершу більше працювала з букіністикою та антикваріатом. Ще пригадую книгозбірню «Дружба», де можна було придбати іноземну літературу, її потім перейменували на «Планету». І це все на крихітному в масштабах Києва клаптику Хрещатика від Майдану до Бессарабського ринку. На лівому березі також були чудові книгарні — на Лісовому масиві, наприклад, прям біля нашого будинку. 


А перше моє місце роботи — книгозбірня «Знання» навпроти Центрального гастронома. Мене поставили у відділ дитячої літератури. І це досі моя любов! Я і зараз читати дитячі твори люблю, і з дітьми, які до книгарні приходять, потеревенити — вони такі серйозні та смішні водночас. Намагаюся більше такої літератури в книгарню замовляти. 



В «Академкнизі» я вже 13 років, мені це місце завжди подобалось.


Книгарню тут почали облаштовувати наприкінці 30-х років. Хрещатик під час Другої світової сильно постраждав. А ця вулиця дивом збереглась — із садибами, школами, аптеками та «Академкнигою».


Книгарня «Академкнига»

Інтер’єр, дерев’яні стелажі, різьблення, гвинтові сходи — тут усе автентичне, нічого не змінювали майже. Хто хоче почитати про Київ тих часів, раджу книжку «Шпана з Євбазу». Я її часто перечитую, бо там багато цікавих деталей. Крізь підліткові спогади автор описує окуповане німцями місто, як «свої» ж знищували Хрещатик, як усе горіло і навіть трохи Оперний театр зачепило.


Я постійна відвідувачка театру Івана Франка. У мене з цим місцем зв’язок чуттєвий — там працював хлопець, моє перше кохання. Тож я до нього щовечора ходила в театр на побачення! Усі вистави, де ще корифеї сцени грали, бачила по кілька разів. Зараз намагаюсь жодної не пропустити, на новий сезон уже чекаю. Серед улюблених: «Тев'є-Тевель», «Наталка Полтавка» та «Моя професія — синьйор з вищого світу». 


Із сестрою ми полюбляємо ходити в Ботанічний сад, особливо коли там бузок квітне. Після вторгнення я нікуди не виїжджала, бо Київ та книгарню люблю понад усе. Це дуже дороге мені місто, і в цей час я хочу бути саме тут. 




Якщо вам подобається наш проєкт та історії, які ми збираємо, будемо вдячні за підтримку на патреоні чи одноразовий донат.


Над матеріалом працювали:

Фотографка:

Редакторка:

Маргарита Бібікова

Анна Пастушина

Авторка, інтерв'юерка, транскрибаторка:


Олександра Лозовик



Bình luận


bottom of page