Вулиця Олександра Кошиця знаходиться у Дарницькому районі Києва, житловий масив Позняки. Вона з’явилася в 1980-х роках і мала назву Нова, згодом перейменована Анни Ахматової, а з 1991 року — на честь українського композитора Олександра Кошиця.
Близько 4 години ранку 25 лютого над Києвом збили крилату ракету, уламки якої пошкодили багатоповерхові житлові будинки 7 та 7А. Почалися пожежі, для ліквідації яких залучили 11 одиниць техніки. Мешканці 120 квартир були змушені тимчасово покинути своє житло.
Валентина разом із сім’єю живе в будинку на вулиці Кошиця, який був пошкоджений уламками ракети на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Вона розповіла про ранок, коли це сталося, про взаємопідтримку сусідів і своє повернення до Києва.
Ми переїхали до Києва з Білої Церкви, коли мені було 7 років. Жили тільки в цьому районі, у цьому будинку, на вулиці Кошиця, 7. Дарницький район обрали тому, що тут хороші школи й садочки. І недалеко їхати до аеропорту Бориспіль. Ще сподобалася природа, озеро Лебедине. Мама вибрала цей будинок. Жили там усією сім’єю.
У дитинстві бігали з дівчатами, шкодили, могли якісь абрикоси з дерева вкрасти. Там зелено, раніше було багато закинутих будинків, недобудов. Це почало змінюватися десь із 2018 року, їх викупили, почали ремонтувати.
Ми не вірили, що буде війна, тому вирішили залишитися вдома. Навіть не хотіли йти у сховище, хоча мама пропонувала, залишилися вдома. Ніхто не знав, що буде далі.
Це сталося о 4:20, вночі. Тривоги не було, вона почалася після того, як у будинок влетів уламок крилатої ракети. Нам ніхто не розповідав, як поводитися в такому становищі. Ми перелякались. Чесно, думали, що ми не виживемо. Лягли на підлогу біля стіни ванної і все. Думали, це кінець.
Люди вибігали із собаками, котами, хто як міг. Усі були в паніці, не знали, що робити, кричали, діти плакали. Приїхали пожежники, було дуже багато людей, усі намагалися якось допомогти один одному, витягнути, коли хтось не міг вийти. Частина мешканців будинку пішли в укриття, решта залишилися вдома. Потім від сусідів чула, що було семеро жертв, здебільшого літні люди, які померли від інфаркту. Жах просто.
Після цього ми поїхали з Києва, бо не знали, що буде з будинком. Припускали, що його взагалі знесуть. Нам пощастило, у нас навіть із балконом усе добре, хоча був такий звук, що ми думали, що в нас уже нема квартири. У сусідів знизу побиті балкони. Кажуть, летіло в Кошиця, 7, але нас врятував 16-типоверховий будинок Кошиця, 7а й те, що будинок заокруглений.
Люди почали прибирати одразу після вибуху, потім весь березень нічого не робили, тому що багато хто поїхав, згодом почали відновлювати. Але не всі можуть відновити — у декого згоріли кімнати.
Багато хто скидався на вікна сусідам, адже стало відомо, що ремонт буде за власні кошти, а не у всіх була така можливість. Зараз будинок виглядає доволі добре, тому що його жителям не все одно, вони стараються якось його покращити, навіть після вибуху.
Мій друг, який живе на 6-му поверсі, сказав, що скоро буде газ, що вже менш-більш нормально. Я вирішила повернутися, приїхала після 9-го травня. Подумала, що я краще буду жити в будинку, де немає газу, ніж у Німеччині, де багато росіян. Що скоріше поїхати додому, то краще.
Зараз важко, після того вибуху розхиталися нерви, я інколи прокидаюся від гучних звуків. Коли були вибухи в Дарницькому районі, у мене почалася істерика, я думала, що знову буде те ж саме. Життя зупинилося, стараюся відновитися, але нічого не хочеться після цього.
Страшно тут жити, намагаєшся викинути з голови те, що було 25-го лютого, але не виходить, складно.
Я вчуся в ДТЕУ на 2-му курсі, економіка й торгівля. Наш університет турбується, щоби ми навіть під час воєнного стану вчились і відходили від цього всього. Коли була в Німеччині, волонтерила в церкві, туди приїжджали дітки-сироти з Ірпеня, проводила з ними час.
Люблю Київ тому, що тут є рух, люди відкриті, добрі, сучасні, заводіли. Улюблені місця — це парк Позняки, Хрещатик, Поштова площа й пішохідний міст.
Якщо вам подобається наш проєкт та історії, які ми збираємо, будемо вдячні за підтримку на патреоні чи одноразовий донат.
Над матеріалом працювали:
Авторка та інтерв'юерка: | Фотографиня: |
Софія Котович | Христина Кулаковська |
Коректорка: | |
Анна Пастушина | |
| |