Ідея написати про арбориста, людину, яка лікує дерева, виникла навесні, коли за вікном дзижчали бензопили, а на узбіччях лежали обрізані гілки дерев. Знайшли контакти Володимира Вітроградського, але зустріч відкладалась і відкладалась, аж поки, читаючи книжку «Деокупація», ми не натрапили на історію про дуб у селі Кухарі, який врятував людям життя, а сам сильно постраждав. Його почав лікувати саме Володимир. Ми подумали: коли ж говорити про дерева, як не у спеку 30+, коли кожна тінь просто-таки рятівна.
Гуляли ботсадом Фоміна, заходили навіть у закриту для відвідувачів частину. Володимир мав що сказати чи не про кожне дерево: о, в цьому більш як два роки жив кіт, тут є часова капсула з чотирма листами нащадкам, а це каштан, лише половина якого квітує, унікальний об’єкт! Фото зробили символічне: біля дуба, якого Володимир вилікував.
В арбористиці я 24 роки, хоч перші роки праці не знав, що ця робота так називається. Вчився самотужки, черпаючи знання з практичного досвіду та літератури. Таку професію в Україні досі не зареєстровано. Є озеленювач або працівник лісового господарства, той, хто обрізає гілки або видаляє дерева, а я займаюся саме доглядом і лікуванням дерев. Ця діяльність сезонна — взимку я не працюю.
Я виріс у Криму, у будинку зі старим абрикосовим садом, тож взаємодію з рослинами з дитинства. Років з восьми мене почало цікавити, як правильно видалити зсохлу гілку, а що буде, якщо обрізати так або так, напрацьовував досвід. Моя бабуся, якої вже, на жаль, з нами немає, вирощувала троянди і вчила мене за ними доглядати.
Колись я полюбляв їздити на Північнокримський канал, це був великий пляж для мешканців прилеглих міст і сіл, хоч він і стрімкий, потрібно було добре вміти плавати. Пам’ятаю, спостерігав за ремезами, це така птаха, яка будує дуже цікаве гніздо-мішок, що звисає з гілки. Там де я жив, моря на жаль не було. Тож поїздки на південний берег були справжнім дійством. Той же Сиваш — наче іншопланетний простір, звідти в мене лишився спогад про запахи польових трав. Сімферополь я вважав найзеленішим містом Криму. Там було мало місць, де вулиці «лисі», без дерев. Ріка Салгир, до якої можна було вийти відпочити, насолоджуючись шумом стрімкої ріки.
Коли росіяни окупували Крим, я зібрав речі за одну ніч і поїхав. Все, що там було, там і лишилося. Більше я туди не повертався, продав господарство за копійки. Обрав Київ, бо неодноразово тут бував, мав родичів і можливість навчатися. Він став рідним містом, яке я люблю, попри все.
РЯТУВАТИ ЖИТТЯ ДЕРЕВАМ
За час моєї діяльності я врятував півтори-дві тисячі дерев, від малих до великих. Від невеличкого каблінгу (зміцнення гілок канатами) до трирічного лікування 180-літнього дуба у Львові. Я кожне дерево знаю в ботсаду Фоміна і знаю про всі їхні проблеми. Я тут фахівець із найскладніших викликів. Мене викликають, коли деревам потрібна невідкладна допомога. Інколи сам попереджаю про ризики і працюю на випередження.
Арбористом стати непросто. Потрібно не боятись висоти, бажано мати і столярну, інженерну і, бажано, біологічну освіти. Хто їх має і хоче опанувати арбористику, може звертатися до мене. Один із дубів ботсаду зі мною починав лікувати мій учень Семен Обломей. Він дуже хотів стати професійним арбористом. Я його запросив якраз на лікування цього дуба і побачив, що він просто ідеально виконує всі ці операції, мені навіть не потрібно переживати за результат. Але, на жаль, він загинув на передовій. Це для мене непоправна втрата. Я думав про школу чи курси, але в мене немає можливостей видавати сертифікати, поки що не маю ліцензії. Якщо хтось знає, як з цим допомогти, то я буду радий. У планах маю створення громадської організації порятунку дерев, але потрібно багато документів, тож ця ініціатива поки на паузі.
У мене три столярні спеціальності, а ще я інженер-будівельник. Столярні дали розуміння будови деревини, а інженерна — кістяк моєї роботи, адже це дозволило зрозуміти механіку дерева в багатьох аспектах: наскільки вкоротити гілку, щоб вона не зламалася від вітру чи ваги снігу, також це допомагає вирахувати, на яку глибину та в якій точці встановити анкер, що з’єднуватиме розколене дерево, та інше.
Є різні методи догляду за деревами. Найкращий, як не дивно, — нічого не робити. Це більш характерно для заповідних зон, у яких порожнинах селяться комахи, птахи, це ціла екосистема. Якщо є сухі гілки, які ніхто не обрізає, то дерево живе далі і не загниває. Бо часто обрізають неправильно і починається гниття зрізів. Існує сучасна обробка ран якісними мастиками та пломбування порожнин. У Європі практикують фунгіцидну обробку ран. Вона затримує грибкові процеси, але має мінус — її треба робити раз на кілька місяців, а це постійні фінансові вкладення.
Лікування може бути тривалим процесом. Наприклад, один із дубів у ботсаду я лікував два роки, хоч чисто по днях це зайняло півтора тижня. Річ у тім, що не можна завдавати дереву багато ран одночасно, воно цього не втримає. Ставитись потрібно з розумінням, як до живої істоти і лікувати покроково там, де в цьому є потреба. Може бути від 3 до 12 ступенів обробки, залежить чи рана застаріла.
Обробка — це спеціальна гумоподібна суміш, якою обробляю зріз, щоб той не загнивав. Це такий маркер — якщо бачите сіре і зашліфоване, то це моя робота. Ні в якому разі не бетон, який раніше використовували для лікування дерев. Я всі речовини перевіряю, щоб дерево не отримувало хімічних опіків. Використовую полімерні модифікації, які підходять під певні задачі, для кожного виду дерева — своя. Коли є можливість, важливо берегти природні ущелини, дупла, адже це такі собі мультифункціональні готелі для кажанів, корисних комах, дрібних птахів.
Є сенс у балансі між лікуванням старих дерев і насадженням нових. Бувають критичні пошкодження, і лікуй не лікуй дерево проживе лише кілька років, тож доречно посадити нове і не витрачати грошей на лікування. Якщо ж воно має історичну чи ботанічну цінність та має перспективу відновлення, то треба робити все можливе, щоб зберегти.
Як показує практика, десь на 40-50% знизиться відсоток дерев, якщо не лікувати. Тобто зараз багато дерев у парках, при дорогах і біля будинків списуються як аварійні через те, що в них є порожнини або пошкодження кори. Хоча насправді дерева з порожнинами можуть функціонувати навіть без лікування, просто їм потрібно збалансовувати крону. Варіанти є, але потрібне розуміння процесу.
Комунальники часто неправильно обрізають дерева і роблять це за наші податки. Для міста дешевше буде заплатити фаховому арбористу — і дерево буде ще довго стояти, ніж воно загине після їхньої роботи. У нас побутує міф, що корінь омели заходить дуже глибоко в дерево і його вже не можна врятувати. Але це неправда, він розростається максимум на 30-40 сантиметрів.
Якось я вилікував клен, який вже мали зрізати, бо він був весь в омелі, але мусив переконувати, що його ще можна врятувати. Зараз він росте з красивим соковитим листям, що свідчить про його здоров’я.
Буває зрізають дерево, з якого впала велика гілка, пояснюючи це міркуваннями безпеки. Хоча насправді потрібно розібратися в ситуації та усунути першопричину такого випадку. Адже зрізали, а це міг бути один із найстаріших каштанів Києва. Зрізати дерево — простий шлях, а складніший — розбиратися, що сталося і що з цим робити для збереження. На одне якісне лікування дорослого дерева йде в середньому від 40 тисяч гривень. Гроші на лікування дерев нерідко збираю в соцмережах, через друзів, яким не байдуже. До повномасштабної війни з цим не було великих проблем, тепер складніше, адже не кожного цікавлять такі роботи, коли є потреби на передовій.
Перші три місяці після вторгнення я безперервно волонтерив, в основному зварював, ми з командою із 12 людей робили пічки, їжаки. Коли були активні обстріли, я приїздив у порожній ботсад лікувати 120-річний каштан. Тепер це пам’ятне для мене дерево, воно допомогло переключитися. Після деокупації Київщини лікував дерева, що постраждали від обстрілів: одне в Ірпені, потім їздив у село Кухарі лікувати віковий дуб, у який влучила ракета (історію про це дивіться на ютуб-каналі Ukraїner. — ЖК).
фото з особистого архіву Володимира
Всі радили зрізати і забути, але люди знайшли мене через фейсбук і я допоміг. Проте він недолікований через відсутність фінансування, в ньому лишається близько сотні уламків. А це може бути показовий приклад для України і світу, адже там треба встановити величезний двометровий анкер, який би стягував стовбури. Зараз там вжито тимчасові заходи, але якщо грунтовно не стягнути стовбури, то дерево не виживе.
Свою арбористичну діяльність у Києві я почав із Подолу, там знайомився з місцевими і саме там мені захотілося більше говорити українською. Я був російськомовним і почав переходити на українську, коли переїхав до Києва. Люблю Сирецький дендропарк, там відпочиваєш душею, бо там не було активних обрізувань і зрізок дерев. Голосіївський ліс для мене знаковий. Парк «Відрадний» красивий, але там озеро має забетоновані береги, що порушує екосистему водойми. Парк «Наталка» гарний, але він стерильний, до реконструкції там жили їжаки, черепахи, тепер там дикої природи нема. В основному мені цікаво на природі, походи в гори і підкорення вершин люблю, відвідую виставки, архітектурні форуми, музичні вечори, гуляю дикими парками. Околиця міста по-своєму класна. Я жив на Академмістечку, цей район класний тим, що там є приватна забудова, затишні зелені дворики, а ще ліс — можна піти по лісові ягоди та відпочити від буденних справ. Така розрада. Є ще заміновані ділянки, але природа там чудова.
Київ — це місто контрастів, поєднання висоток, старовинної архітектури, приватної забудови і зелених зон. Це місто, в якому дійсно хочеться жити й робити його більш зеленим, інфраструктурно привабливим і комфортним.
Якщо вам подобається наш проєкт та історії, які ми збираємо, будемо вдячні за підтримку на патреоні чи одноразовий донат.
Над матеріалом працювали:
Інтерв'юерка: | Фотографка: |
Наталія Горда | Христина Кулаковська |
Редакторка: | Авторка: |
Олена Логвиненко | Софія Котович |
Транскрибаторка: | |
Тоня Смирнова | |