Жанна, працює в ботсаду ім.Гришка


Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen).





Ботсад Гришка — це як Централ парк у Нью-Йорку — великий оазис серед міста, місце релаксу, перезапуску, відновлення. Він змінюється залежно від сезону, але незмінно гарний. Туди приходять на прогулянки і побачення, на фотосесії з нагоди весілля і просто з кавою. Там затишно і діткам, і стареньким. Там спокійно і зелено. Там пахне рослинами, землею і дощем. Це місце, де можна бути собою і трошки сховатись від міста та його ритму. Хороше місце, місце заземлення і сили.


На жаль, у нинішні буремні часи через недофінансування не всі частини ботсаду вдається зберегти. І зараз нашої з вами допомоги потребує карантинна оранжерея. Підтримати можна гривнею, точніше 30-ма гривнями — платою за вхід. Або ж переказати донат:

UA188201720313281002301003119

ЄДРПО 05417228

Призначення платежу – благодійний внесок на збереження теплиць.


Про те, як і чим живе ботанічний сад і його співробітники, ми поговорили з Жанною — берегинею оранжерей, хранителькою орхідей і азалій, великою фанаткою рослин.




Я народилася в Києві і обожнюю його. До нових районів ставлюся більш спокійно, а старе місто, тихі дворики самого центру, скверик біля театру Франка, Володимирська гірка — це моя любов.


З дитинства пам’ятаю стару аптеку і кафе «Морозиво» в Пасажі, неподалік жила моя бабуся, маю таку ностальгію за цими місцями, хоч їх уже немає. На Хрещатику був центральний гастроном і теж кафе «Морозиво» у підвальчику, і я добре пам’ятаю, як ходила туди з татом.

У спогадах із дитинства лишився ботанічний сад біля університету Шевченка, бо доволі часто ходила туди з батьками. Ще у школі я вирішила, що хочу займатися біологією, тато відмовляв, переживав, чи матиму роботу. Мріяла навчатися в цьому університеті, і мрії збулися — вступила туди на кафедру ботаніки. Спочатку вчилася у червоному корпусі, а тоді перебрались у новий, на ВДНГ. Знайомство з ботанічним садом імені Гришка почалося на другому курсі.


Разом з однокурсницею влаштувались простими робітницями у плодовий сад. Після пар їздили працювати на ділянці з кизилом. Грошей не заробила, але досвід роботи на землі і подальше бажання залишитись у ботсаду отримала. Особливе захоплення викликали оранжереї та тропічні рослини. Експозиційних оранжерей тоді ще не було, а нас як студентів біофаку пустили у фондові. Побачила орхідеї — і закохалась! Пішла до директорки Тетяни Михайлівни Черевченко і попросила дозволити писати курсову, курсова перейшла в диплом, а потім і дисертація. Почала працювати в ботанічному саду 1986-го року. Зараз я старший науковий співробітник відділу тропічних рослин.


Це робота, від якої не отримаєш матеріального задоволення, але моральне — величезне. Люблю спостерігати за рослинами, як вони ростуть, поводяться, вони настільки різні.


Такої віддачі, як від рослини, від людини не отримаєш: от пересаджуєш, і за якийсь час вона зовсім по-іншому виглядає.

Ми вивчаємо, як рослини ростуть, чому саме так, проводимо дослідження їхньої анатомічної будови. Тілландсії, наприклад, вкриті спеціальним шаром клітин, які називаються трихоми, бо вони ростуть у спекотних місцях, вологи мало, і це захист від сонячного випромінювання. Є тропічні рослини, які переносять зниження температури, їх небагато, але вони є. І теж цікаво дізнаватися, чому одні види витримують, а інші — ні. Ще маємо лабораторію, яка займається мікроклональним розмноженням рослин, які важко виростити з насінини. Багато орхідей проходять через цю лабораторію.


Мені подобається дізнаватися цікаві факти про рослини. От наприклад, в одній із оранжерей кругом висить дуже цікава рослина — сірі бороди, це іспанський мох, один із різновидів тілландсії, це американська рослина з родини бромелієвих і родич ананаса, хоч ананаси — наземні рослини, а ця з аерофітів, тобто не має кореневої системи взагалі. В Америці вона так і росте на будинках, стовпах, такі сірі бороди звисають до 12 метрів завдовжки. Їх використовують як пакування для посуду, м’які меблі набивають. Сидіння перших машин Ford були набиті цією рослиною.



Оранжереї

Оранжерейний комплекс будували понад 25 років. Перші оранжереї відкрились 2005 року, вони були експозиційними — щоб показати людям, як узагалі виглядають тропічні рослини. Наша колекція нараховує 3 тисячі тропічних і субтропічних рослин. Можна подивитися на орхідеї, вологий тропічний ліс, рослини аридних областей, тобто пустель, субтропічні азалії та камелії.


У 70-х були експедиції в тропіки, звідки привозили не тільки цікаві рослини, а й плоди, наприклад, горіх сейшельської пальми, навколо якого існувало багато міфів, колись навіть думали, що ця пальма росте на дні океану.


Із камелій та азалій почалася колекція нашого відділу: 1946 року привезли більш як 20 сортів азалії індійської, на їхній основі працювали наші селекціонери, Світлана Приходько вивела понад 25 сортів азалії, маємо і німецьку, і голландську селекції. Камелія — це родичка чаю, її листочки можна заварювати, але, звичайно, цінується квітка. Квітнуть вони з кінця січня, оранжерея перетворюється на райський сад, листочків не видно, усе в білих, рожевих, фіолетових квітах. До березня у нас тут гарні часи — аж черги на сходах, щоб зайти подивитися.


В орхідаріумі є тільки маленька частина того, що ми маємо у фондових оранжереях.

У природі існує більш ніж 25 тисяч орхідей, це одна з найбільших квіткових родин. Це рослина-космополіт, вона росте всюди, крім пустель і полярних областей. У нашій кліматичній зоні орхідеї також є, і вони занесені до Червоної книги. В оранжереї показано, як вони ростуть у тропіках, оселяючись на деревах. У жодному магазині не побачите таких видових орхідей, як у нас, їх привезли з дикої природи і багато років підтримують і розмножують, а в магазинах представлені здебільшого тільки фаленопсиси.


Є орхідеї, які пахнуть, наче парфуми, деякі мають солодкий запах, наче цукерка, а деякі — неприємний, це все залежить від запилювача. Фаленопсиси запилюються метеликами, і сама квітка виглядає як метелик. Зазвичай велика гарна квітка орхідеї не має аромату, а в маленької він є, а каттлея має і гарну квітку, й аромат, тому її називають королевою орхідей.


От як колись була золота лихоманка, так у Європі почалася орхідейна — усі побігли в джунглі та тропіки по орхідеї, але їх дуже мало вдавалося перевезти. Вони доволі стійкі в домашніх умовах, але їх не можна ставити на протязі та на підвіконня взимку. Багато хто думає, що орхідеї треба рясно поливати, щоб аж у воді були, насправді ні. У природі вона собі причепилася до кори дерева і що стікає по дереву, те і зловить. До речі, квітування орхідей починається у листопаді, можна прийти подивитися.


В оранжереї субтропічних рослин можна подивитися на грейпфрути, апельсини, мандарини. В оранжереї аридних областей є дві зони: зліва рослини Південної і Центральної Америки (сукуленти), а справа — Африки (алое, каланхое). Тут є кактуси, які виростають до трьох метрів заввишки і до двох із половиною в діаметрі, можуть жити більш як 500 років. Є кактуси опунції, плоди яких, пітахаї, продаються у наших магазинах. Якщо нормально витримані умови, вони квітують і плодоносять у наших оранжереях. Експозиції створені саме так, щоб показати, які види сукулентних рослин існують у природі.



У нас є цікаві види агав, символу Мексики. З листя агави отримують волокна, з яких плетуть канати, вони не гниють у солоній воді. Перші джинси були з волокон агави, з неї варять мармелад, роблять текілу. На листочках вона має шип, і якщо його відламати, то буде тягнутися центральна жилка, як голка з ниткою, так шили мокасини. Вона квітує раз у житті і гине після цього. Коли у нас квітували великі агави, ми відкривали фрамуги (горизонтальна верхня стулка вікна — ЖК), і вони аж назовні випиналися.


Маємо колекцію комахоїдних рослин, у природі вони ростуть на бідних ґрунтах, у болотах, їм не вистачало поживних речовин, тож листочок видозмінився на такий глечик із кришечкою, куди потрапляє комаха, рослина виділяє фермент і перетравлює її. Аромат мають неприємний, мишами, кажуть, пахне.


Однією з функцій ботанічного саду є освітня: до нас приводять не тільки школярів, маємо фахові екскурсії для студентів біологічних факультетів, студенти проходять у нас практику, бо одна справа послухати, а зовсім інша — до цього доторкнутися.


Ходити в ботанічний сад можна протягом усього року, тут весь час щось цікаве знайдете, щось нове буде квітнути. Що приємно, найбільше квітування починається в осінньо-зимовий період, коли надворі сіро, холодно, тож можна прийти до нас і потрапити у тропіки. Якраз контраст: надворі сніг, а в нас квітують азалії, камелії та орхідеї.

Вхід коштує 30 гривень, можна просто погуляти, можна замовити екскурсію для 10 людей десь на годину, обійти всі оранжереї, усе розкажуть, покажуть, дадуть відповіді на всі запитання, це 500 гривень. Екскурсії різнопланові, є загальні, а можна послухати про корисні властивості рослин. Нашу велику купольну оранжерею можна орендувати для фотосесії (1500-2000 гривень). Фотосесія в менших оранжереях — 500 грн.


Загалом, відвідувачів зараз не багато, серед них чимало переселенців. У нас на вихідних працює магазинчик, вони приходять і кажуть, що купили би майже всі рослини, але не мають, де їх тримати, тож можуть тільки подивитися. Кажуть, удома залишили такі рослини.



Гіркі паростки війни

Правду кажуть, що війна поділила життя на до і після. У нас якраз квітувала азалія, було заплановано багато екскурсій, мали приїхати групи з інших міст. Спочатку було відчуття, що все відбувається не з нами, якийсь поганий фільм і дурнуватий сценарій… Із вікна моєї квартири видно місце, куди влучила ракета. І навіть коли дуже хочеться вимкнути мозок і хоч ненадовго забути, вид з вікна не дає.


Я не виїжджала, була тут, от і їздила на роботу. Чому не поїхала? А кому ти де треба? Це вже в критичній ситуації люди виїжджають. Ми з сім’єю залишились тут, під час тривог облаштовували собі місце в коридорі. Коли дуже бахкало, виходили до ліфта, сусіди з нашого поверху прикріпили до стіни величезний прапор України, і ми під ним чекали на відбій тривоги. Прапор, до речі, і зараз висить.


Коли почалася повномасштабна війна, люди прямо жили в ботсаду, бо треба було чергувати, палили дровами, адже рослинам не поясниш, що у нас війна і не змогла доїхати машина з пелетами (біопаливо у формі гранул із торфу, деревних відходів тощо — ЖК). У лютому тут працювали лише чергові, а з березня на роботу ходили всі, хто не виїхав. Зараз працює небагато людей, 26 осіб на весь комплекс. Є волонтери, які допомагають підтримувати ботанічний сад.



Загроза закриття


За рахунок старих оранжерей існує колекція, бо там є база для відновлення. Усе постійно треба підсаджувати: якісь рослини за віком випадають із колекції, щось наші відвідувачі собі на згадку забирають. Карантинна оранжерея — ізоляційна, вона потрібна для нових рослин, які не можна одразу висаджувати в експозицію, спочатку треба поспостерігати, чи немає шкідників, дати їм час на акліматизацію.


Зараз теплиця для рослинного «локдауну» під загрозою закриття.

У нас тут своя опалювальна система, окрема котельня на пелетах. Фінансування зменшилося, а пелети подорожчали. Не вистачає коштів, щоби все підтримувати, частину оранжерей іще раніше закрили, рослини переїхали, ми ущільнювались.



Ми не просто собі парк культури та відпочинку, ми наукова організація, нас фінансує Академія наук, цей комплекс має статус національного надбання, ще однієї такої колекції в Україні немає.


Ще сад був закритий, а люди кожного дня стояли біля центрального входу, дехто штурмом брав паркан. У Києві тривога за тривогою, а мені дзвонять і питають, чи можна замовити екскурсію. Було щастя, коли 28 травня ботсад почав працювати.




Над матеріалом працювали:

Інтерв'юерка та транскрибаторка:

Коректорка:

Богдана Горбань

Анна Пастушина

Авторка:

Фотографиня:

Софія Котович

Олександра Онопрієнко


Знаєте когось, хто може стати героєм нашого проєкту? Заповніть анкету та поділіться історією цієї людини